Розділ 7

Прокинувшись вранці, Марат не намацав Мілани поруч.

—Мілана!— гукнув він дружину, але відповіді не було.

Марік піднявся і пройшов усіма кімнатами. Вдома її не було. Тоді Хлопець набрав її номер на мобільному. Дякувати богу, вона взяла слухавку.

—Ти де?— спитав стурбований Марат.

—Це так важливо?— понуро промовила Мілана.— Я несу загрозу для тебе. Нам не можна бути разом.

—Що ти таке кажеш? Все ж обійшлося.

—Вчора обійшлося. А наступного разу? Що наступного разу буде в мене? Пістолет?

—Міла, де ти є?— тиснув Марік.

—На мосту. Правильно, що ми не повісили замочок. Ми не можемо бути разом. Бувай.

—Міла, не роби дурниць! Міла!

Але Мілана вже не чула його, вимкнувши слухавку. Марік зі швидкістю вітра одягнувся й вибіг із квартири.

Мілана стояла, спершись на поруччя, так само, як і вчора. Ось тільки вид вже був інакшим. Сонце вже піднялося, і хвилі виблискували відображенням сонячного світла, і тепер мільйони зайчиків стрибали по хвилях. По річці вже плавали невеличкі моторні човни та трохи більші яхти. Все навколо жило і раділо. Ось тільки дівчині було дуже сумно. На радували її всі ці чудові краєвиди.

Мілана втратила плин часу і не знала, скільки ось так простояла. Вона довго думала, і рука не підіймалася, але все це пора закінчити. Треба знищити цей клятий кулон. Мілана зняла прикрасу з шиї і поклала на долоню. Червоний турмалін блиснув яскраво-червоним промінцем.

—Ні!— почула Мілана десь поодалік.

Дівчина повернула голову і побачила, як до неї біг Марік. Мілана набралася рішучості і викинула прикрасу у річку.

—Ні! Що ти наробила!

Марат підбіг до дівчини і не міг повірити своїм очам. Вона зробила це. Вона його викинула. Вона викинула кулон із червоним турмаліном.

—Навіщо?— розчаровано спитав Марік.

—Так буде краще. Я позбулася його.

—Ні, ти помиляєшся. Його потрібно знищити, а не викинути.

—Ти ж у це не віриш?— із прищуром спитала дівчина.

—Ти не розумієш.

—Ти правий. Я тебе не розумію,— відрізала дівчина.

Мілана розвернулася і пішла геть. Ось тільки далеко вона не дійшла. Через десяток метрів Міла знепритомніла.

—Мілана!— вигукнув переляканий Марат і побіг до дружини.

* * *

—Вона у комі,— оповістив Марата лікар.— І ми зовсім не розуміємо, з якої причини. Це вже в котре вона втрачає свідомість за такий короткий період. Не хвилюйся, ми знайдемо причину.

—Я знаю причину.

—І яка ж?— скептично запитав лікар.

—Ви не повірите,— кинув Марат і пішов геть із лікарні.

Наступного дня рано вранці Марат ішов по набережній разом із Степаном Сергійовичем, інструктором із дайвінгу. Марат вже давно займався цим видом спорту, і тепер попросив вчителя допомогти йому. Важке знаряддя вони несли із собою.

—Марате, це не реально,— вкотре бідкався Степан.— Ти розумієш, скільки там всякого бруду?

—Розумію. В мене не має вибору, Степане Сергійовичу.

—Авантюра чистої води.

—Ну, не знайдемо, то хоч поплаваємо.

—Теж вірно,— засміявся Степан.

Вони дійшли до підніжжя «мосту закоханих» і почали надягати спорядження для підводного плавання. Степан подав Марату продовгуватий прилад.

—Позичив у друзів. Стане у нагоді.

—Металошукач!— здогадався Марік.

—Так. Це тобі. А я вже по-старому, на дотик.

—Дякую.

—Потім будеш дякувати. Попливли.

Трохи менше години дайвери промацували дно річки. Металошукач часто реагував, але то був різний металевий мотлох. Марік вже втрачав надію, а Степан вказав жестом, що час повертатися на берег. В останню хвилину металошукач знову подав сигнал, і Марат запустив руку в мулисте дно.

Вже вийшовши на берег і знявши маску, Марат показав те, що було у нього в руці. Степан Сергійович здивовано дивився на знахідку.

—То це він?

—Так.

Марат тримав кулон із червоним турмаліном.

—Ти будеш жити,— тихо сказав хлопець.

Того ж вечора Марат сидів біля койки Мілани у лікарні, тримаючи її за руку. Пройшло вже більше години, а вона досі була без свідомості. Хлопець вже почав думати, що то все марно. Нарешті Мілана відкрила очі.

—Міла, люба!— зрадів Марік.— Ти опритомніла.

—Що сталося?— слабко спитала дівчина.

—Те, що й минулого разу.

Дівчина все згадала і намацала на грудях кулон.

—Ні!— розчаровано промовила Міла.—Знову він.