Культ Істини, книга друга, Шляхом Істини

9,3 Фемiнiзацiя

                Мій тесть, Олексій Смаглюк, працював в шахті. Пішовши на пенсію, він влаштував свою дружину Мотрю вантажником у відділ робочого постачання тресту "Рутченківвугілля", а сам працював за неї, заробляючи і їй пенсію. Перевтомившись на роботі, він вдома ліг відпочивати й заснув так, що заснуло і його серце, заснув навіки. Якби його вчасно розбудили, як сказали про те доктора, тоді він прожив би ще багато років, бо Олексій мав відмінне здоров'я. Так помер дуже хороший чоловік, який всіляко намагався налагодити в моїй сім'ї спокій та взаєморозуміння, але безуспішно.

             Олексій Смаглюк, був високим, кремезним за статурою, та спокійним і мовчазним чоловіком. До 1941 року він працював машиністом паровозу в Дніпропетровській області, а під час війни його не призвали до армії, оскільки робітники залізниці вважалися військовослужбовцями залізничних військ. Опинившись в німецькій окупації Олексій продовжував працювати за фахом. Після того, як окупанти німецькі змінилися окупантами російськими, Олексій потрапив в розряд військовополонених і був відправлений разом з іншими військовополоненими в місто Сталіно на відновлення Рутченківського Коксохімічного Заводу. Серед військовополонених Олексія Смаглюка узріла Мотря, малоросла і гранично худа молода жінка родом з Курської області. Вона працювала на тому ж заводі й намагалася всіляко привернути до себе увагу Олексія, роблячи йому різні послуги.

             – Він виявився тим чоловіком, про якого я мріяла усе життя. До того ж, ім'я у нього виявилося таким, яке мені подобається найбільше, - розповідала мені Мотря, моя теща.

                   Високий, стрункий, кремезний – це той критерій, по якому оцінюють мужика руські жінки. "Головне - вітрина, а на вітрині має бути самець" - це я часто чув від руських жінок. Інші чоловічі характеристики російських жінок мало цікавили, тому що від російських мужиків, які в тверезому стані бувають украй рідко, жінки нічого корисного, окрім сексуального задоволення не могли отримати. Але ж, самця шукає самка! Femea (галл.) – самка. Від цього галльського слова було створено руське слово фамілія, а це вже говорить про те, що в Росії давним-давно на державному рівні стверджується тотальна фемінізація населення країни.

                 Мотря добилася того, що Олексій після звільнення з полону і отримання документів вільної людини, перейшов жити до неї на квартиру. Олексій продовжував працювати на коксохімічному заводі і збирався з'їздити у відпустку на залізничну станцію Верховцеве, в Дніпропетровській області. Там його чекала дружина і син Володимир 1940 року народження. Несподівано почала збиратись і Мотря до своїх родичів в Росію. Отримавши відпустку, Олексій поїхав у Верховцеве, а Мотря поїхала в Росію. Пробувши у відпустці з дружиною і рідним сином, Олексій вирішив покинути Мотрю й повернутися додому, до своєї жінки й сина рідненького. З Мотрею у Олексія шлюб не був зареєстрований, а його син Володимир був народжений в зареєстрованому шлюбі.

              Олексій поїхав в Сталіно, щоб звільнитися з роботи, а там його зустріла Мотря з дитиною на руках. Вона сказала Олексію, що була вагітною від нього, але йому про це не говорила, а вагітність її була непомітна, бо у неї така фігура, але дівчинку з нез'ясовних причин вона народила досить великою. Також вона сказала Олексію про те, що в Росії вона не народжувала. Народила ж вона дитину в потягу, а з потягу її забрали в лікарню на станції Ясинувата. План Олексія повернутися до своєї жінки й сина зруйнувався, бо йому тепер треба було піклуватися про долю і здоров'я доньки, що несподівано з'явилася на його життєвому шляху. Таємно від Олексія, Мотря отримувала на дівчинку грошові перекази. Сусіди Мотрі про це знали від поштарки, але Олексію нічого не говорили. Сусіди ж і посвятили мене в цю таємницю. Так і помер Олексій, не знаючи про те, що відмовився він виховувати власного сина, тільки для того щоб присвятити своє життя підкинутому йому зозуленяті.

                 За місяць після похоронів Олексія до нас приїхав його син, Володимир Смаглюк. Доля Володимира була жахливою, як і у багатьох дітей в епоху інтернаціонального матріархату. З Володимиром я був знайомий, бо у травні 1970 року я приїжджав у Верховцеве, де познайомився з ним і його матір'ю. Його мама була високою, стрункою чорноволосою красунею. Гостював Володимир Смаглюк у нас два тижні. В день його від'їзду моя дружина була на роботі, тому проводжав його на потяг я. На залізничному вокзалі Володимир запропонував мені зайти в ресторан. Останні дні перед його від'їздом я помітив, що у душі Володимира проходить якась болюча боротьба. Тепер я зрозумів, що він хоче зі мною поговорити на тему, яка його надзвичайно турбує. У ресторані Володимир замовив пиво, відмовившись від моєї пропозиції узяти коньяк або горілку. Про те, що моя дружина не доводиться йому рідною сестрою, я не сказав і говорити на цю тему не збирався. Володимир відпив з келиха трохи пива і почав виливати мені свою душу:

                    – Коли мій батько в сорок восьмому році приїхав до нас з міста Сталіно у відпустку, мені було вісім років. Він обіцяв нам звільнитися з роботи і повернутися додому назавжди. Відпустка у батька закінчилася, він поїхав в Сталіно, а ми з мамою довго чекали його, але батько не приїжджав, і листів від нього не було. У тривозі і хвилюванні ми з мамою зібралися й поїхали розшукувати батька. Ми знайшли батька через відділ кадрів на заводі, де він працював, й цілу добу пробули з ним. На другий день мій батько і Мотря проводжали нас на потяг. Коли дали сигнал до відправлення потягу, я голосно закричав: "Папа!", і кинувся до батька. Батько підхопив мене на руки, і ми обидва вголос заплакали. Мотря стала смикати батька за руку: "Відпусти". Мене підхопила мама і зі мною на руках увійшла в тамбур вагону. Потяг рушив. Я стояв в тамбурі і ридав, а мати тримала мене за руку. Поряд з вагоном біг батько і намагався мені щось сказати, але із-за ридань і сліз вимовляв щось нечленороздільне. Ця подія травмувала психіку батька, внаслідок чого він потрапив в психіатричну лікарню, де йому довелося пробути два роки. Я ж озлобився на несправедливий світ людський, зв'язався із злочинним світом, а через декілька років потрапив в місця позбавлення волі. Звільнився я з табору після того, як мені виповнилося вісімнадцять років. На волі я пробув менше року і знову потрапив в табір на довгі десять років. Тепер уже мені, як рецидивістові, довелося відбувати термін "від дзвінка до дзвінка". Звільнився я і одружився, але, в умовах узаконеної державою фемінізації, зберегти сім'ю не зміг. З дружиною я розійшовся, не зумівши їй пробачити зраду. У мене є син, а я, так само як і мій батько, не виховую сина і не знаю, що з нього вийде. Нам з тобою обом вже по тридцять три роки і я прекрасно розумію, що якби мій батько тоді повернувся додому, у мене було б зовсім інше життя, і я не був би злочинцем. Я два тижні прожив у вас, бачив життя моєї сестри і твоє життя. Валентина - моя сестра, але я тобі скажу - на твоєму місці я вбивав би її довгою тяжкою смертю. Більше я тобі нічого про неї не скажу. Ти для мене, як рідний брат.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше