9,4 Етернiти

                   Мене цікавило все, що могло зацікавити нормально розвинену людину. У фарбувальному цеху камвольно-прядильної фабрики працював Володимир Шолохов - племінник відомого у світі радянського письменника М.А. Шолохова. Володя збирав книги рідкісних видань. Одного разу він мені сказав про те, що у нього є книга "Рамаяна".

             – Вона тобі потрібна? - запитав я у нього.

               – Ні, вона для мене не представляє цінності.

            – Ти можеш продати її мені?

            – Можу.

            Так з'явилася у мене ця чудова книга.

             У книзі "Рамаяна" є багато цікавого з історії древніх цивілізацій, технології яких були набагато вищі за технології сучасного людства, але не це було головним для мене. У книзі були легкі натяки про шлях до Безсмертя і про співпрацю з Небом. Не кожен читач це зрозуміє. Мені ж ці натяки дали можливість робити перші кроки в потрібному напрямку еволюції мого інтелекту. Наприклад, останнім часом мене турбували сильні головні болі, викликані розвалом моєї сім'ї. Я став лікувати самого себе випромінюванням з моєї долоні. У короткий термін я навчився одним помахом руки знімати головний біль. Це були мої перші кроки, але такі успішні!

                Придбав я і книгу Олеся Бердника "Зоряний корсар" українською мовою. Книга підказала мені про те, що автор цієї книги знає такі таємниці Істини, яких немає в окультних книгах, і які, можливо, не знають релігійні діячі, а якщо і знають, то навмисно замовчують. Пройдуть роки. На голову Олеся Бердника впливовий український політик, і за сумісництвом - агент КДБ, виллє відро інформаційних помиїв. Тим самим, усунувши Бердника від власного народу, і в корені знищивши його спробу створити Духовну Соборну Україну, бо істинний націоналізм ставить космополітам, і іншим перевертням непереборні перешкоди.

                 Одна школярка мені сказала про те, що за порадою шкільних подруг вона узяла в публічній бібліотеці книгу Фелікса Давидовича Кривіна російською мовою "Умные сказки", і була украй здивована її змістом. Я попросив школярку дати мені на короткий час цю книгу. Змістом книги здивований був і я. Фелікс Кривін, шкільний учитель зі Львова, в коротких і яскравих логічних казках показав закономірність появи багатьох вад людського буття. Тираж книги невеликий, і розмов про цю книгу ніде не велося, але книга була зачитана до дір, а це говорить про те, що вона серед інтелектуально розвиненої молоді мала дуже великий попит. Дивовижну по спостережливості і розуму людину, Фелікса Кривіна, в 2000 році я зустріну в Ізраїлю, в місті Карміель, і трохи поговорю з ним. На жаль цей мудрий, неординарний чоловік, на своїй історичній батьківщині був не потрібний іудейсько-екстремістському етносу.

              Я знову був неодружений, і мною цікавилися юні дівчата і молоді жінки, але на жіночі пропозиції відповідав я ввічливою відмовою. Жодна з них не змогла мене захопити, та і часу вільного не було, але одного разу моя самотність закінчилася. Сім років тому я просив своїх покійних предків скорегувати програму мого життя. Можливо, це теж було помилкою. В цьому питанні я не прийшов до єдиної думки. Мої предки знайшли мені дружину, показали її уві сні і розповіли все про неї і про її батьків. На свою біду я забув про це і порушив програму своєї еволюції. Тепер прийшов час зустрітися з тою, яку мені судили мої предки. Я в агітпункті зустрівся з нею.

              – Ви, хто? - запитала мене молода, приємної статури жінка.

            – Людина, - відповів я.

            Жінка зніяковіла:

            – Я не це мала на увазі.

            Так я познайомився з Галиною Семенівною Ач…, але згадав про те, що судили її мені покійні мої предки тільки тоді, коли познайомився з її батьками. Їй було двадцять сім років. Вона працювала диспетчером нашої фабрики, мала дві вищі освіти з червоними дипломами, не була у шлюбі і досі ще ні з ким не зустрічалася. Цнотлива дівчина в такому віці? - явище украй неординарне. Зовсім непомітно, іноді спілкуючись по роботі, а іноді і під час дозвілля, протягом року ми поступово стали близькими друзями.

             Підходив час моєї чергової відпустки, яка співпадала з відпусткою Галини. Я вирішив запропонувати їй провести разом зі мною відпустку на Кавказі, і отримав згоду. У вересні 1974 року я зі своєю майбутньою дружиною відправився у відпустку в Єсентуки. Це затишне тихе місто, і звідси зручно робити на власний розсуд екскурсії по Північному Кавказу. Цього разу я їхав на Кавказ без путівки. Попри те, що була тільки перша половина вересня, на усій європейській території СРСР вже два тижні стояла холодна дощова погода. Холодно і похмуро було і на Кавказі. У Єсентуках ми зняли кімнату майже поряд із залізничним вокзалом у будинку №18 по вулиці Залізничній у привітних, ввічливих людей. У затишній кімнаті був буфет, холодильник і телевізор. За тиху, затишну і прекрасну кімнату хазяї будинку брали з нас усього лише чотири рублі за добу - такий комфорт в дивовижному місці і так дешево!

                У Єсентуки ми приїхали в четвер, 12 вересня 1974 року, а в п'ятницю я відправився зі своєю супутницею в Кисловодськ, тому що по приїзду в Єсентуки завжди першу екскурсію робив саме в це місто. У парку Кисловодська відпочиваючих людей зустрічають красиві світло-сірі білочки. На залізничному вокзалі я купив насіння соняшнику для білок, а потім дикою стежкою піднімався в парк. Я проходжу повз перше дерево, а згори чути цокіт білки. Вона цокотом привертає до себе увагу і просить гостинця. Я показую білочці насіння і знову кладу їх в кишеню. Трохи відкривши кишеню, я пропоную білці узяти насіння самостійно. Білка стрибає мені на плече, потім опускається мені в кишеню і набиває насінням свій рот. З роздутими від насіння щоками білка вирушає на ближнє дерево. По алеях парку ходять відпочиваючі люди і дають білкам цукерки й печиво. Білки гостинці заривають в землю, щоб потім знову відправиться за черговим гостинцем, а сойки уважно спостерігають за білками. Білка побігла за черговим дарунком, а сойка злітає з дерева, дістає схований білкою гостинець і відлітає геть. Ми пішки піднімаємося до Храму Повітря, а звідти канатною дорогою на Мале Сідло. Від Малого Сідла ми йдемо до Великого Сідла, а звідти дикою стежкою опускаємося на теренкур, не забувши з гірського джерела напитися цілющої водиці. У обідню перерву я своїй супутниці показав нарзанову галерею Кисловодська. В цей час відвідувачів в галереї немає і добре видно, як робиться так званий "нарзан", бо тут якраз розвантажували великий автомобіль з балонами вуглекислоти.