9,16 Берізка

                  Восени 1979 року мені дали путівку в один із санаторіїв у місті Єсентуки для зміцнення здоров'я. Незадовго до від'їзду на курорт до мене підійшов «мій чоловік» з органів КДБ і сказав:

                 – Слідом за тобою в Єсентуки поїдуть двоє людей для твого фізичного знищення. Не питай «хто?» І «від кого?». Не відповім.

               – Дякую, - відповів я йому, а подумки подякував того, хто таємно про мене піклується.

              У Єсентуках, в кімнаті, в якій я оселився, поруч з моїм ліжком стояло ліжко, яким користувався працівник Дніпропетровського обкому партії. Щовечора перед сном він і я палко сперечалися про внутрішню політику СРСР. Тема ця досить делікатна, тому розмови були дуже напруженими. Одного разу я йому розповідав систему державного ладу, при якому був би гармонійний розвиток суспільства на всіх соціальних рівнях. На жаль, таку систему в світі ще жодна держава не побудувала, і жоден філософ таку систему не придумав.

               – Ти що, хочеш зробити революцію?, - запитав у мене партійний працівник.

             – Революції були в Європі. У Росії ж не було революцій, а була інволюція, спланована в середовищі  варягів,  для того щоб створити з корінних народів легкотравне для себе сприятливе середовище. Паризька Комуна була початком лавини інволюцій, що охопили все людство і руйнують національні культури. Національні культури є тим фактором, який перешкоджає створенню глобальної ієрархії, без якої до світового панування прийти неможливо. Інволюція в Росії не закінчилася після повалення монархії, бо прийняла прихований характер, стала невидимою, таємною. Корупція, злодійство, розкрадання, які почали свій розвиток на початку правління Брежнєва, за двадцять п'ять років зросли в таку інерційну масу, що зупинити цю чуму вже неможливо. Приховані кошти, накопичені бандократією, той фактор, який знищить існуючий державний лад в Росії. Коли назріє необхідність легалізувати величезну масу крадених коштів, тоді комуністична партія змінить політичний лад країни.

              – Ти вважаєш, що компартія є головним ворогом існуючого ладу? Це ахінея!

             – Ні, не ахінея. Головні ідеологи комунізму прекрасно знали, що комунізм є абсурдом, але під гаслом комунізму можна легко знищити дворянський стан, легко знищити національні культури і легко, обманюючи народні маси, накопичити кошти, щоб потім створити капіталізм «обраних». Це була єдина мета, заради якої була здійснена інволюція в жовтні 1917 року. Інших цілей не було. Сталін чудово це знав і тому розстрілював людей, що намагаються створити в країні тіньову економіку.

               – І коли ж на твою думку відбудеться революція в СРСР?

              – Не революція, а реформа державного ладу. Вона розтягнеться на декілька років, а почнеться в 1986 році.

                Я не знаю, чому я назвав саме 1986 рік, але глибинне відчуття і непохитна впевненість не давали мені засумніватися в правильності мого відчуття.

              У санаторії хворих людей було багато і всіх нас об'єднували спільні турботи про здоров'я. Спілкуватися нам доводилося в їдальні і на теренкурах під час лікувальних моціонів. В їдальні за одним столом зі мною сиділа жінка похилого віку і дві молоді особи. З цими молодими жінками я іноді прогулювався по теренкурам. У мене з'явилося відчуття, що одна з них з Донецька. Я у неї запитав.

             – Ви з Донецька?

             Вона ствердно кивнула головою, а я вирішив уточнити.

             – Ви живете в Кіровському районі та працюєте, ймовірно, на ХБК, але я вас в Донецьку не бачив.

               – Так, я працюю на ХБК, на копіювальній техніці.

                – Ви знаєте Володимира Кошелєва?

                  – А хто його не знає?

                – Якої Ви про нього думки?

                – Огидний тип. Люди про нього погано говорять.

                – Ви покладаєтеся в своїх судженнях на думки людей?

              – Диму без вогню не буває.

               – А Бабіча Володимира знаєте?

               – Цей тип гірше Кошелєва. Його всі знають і пліткують про нього на кожному перехресті.

                Я простягнув руку до жінки і сказав:

                – Давайте познайомимось. Я, Володимир Бабіч.

                Жінці стало недобре. Я їй сказав:

                  – Не варто бентежитися. Ви покладалися на думки людей, з якими підтримуєте тісні відносини. У кожної людини є друзі і вороги, є шанувальники і противники. Своїми відповідями на мої запитання Ви сказали мені про те, з ким Ви спілкуєтеся.