9,28 Зам. директора шостого розряду

                Пройшов майже тиждень від дня мого приїзду в Харпічан. В обідню пору біля двору моєї сестри зупинився директор сільгоспу «Харпічан», Скворцов Іван Кузьмич. Моя сестра його за очі називає по-українськи – Шпак. До Івана Кузьмича з двору вийшла моя сестра, показавши мені рукою, щоб я приєднався до них. Я вийшов і познайомився з директором сільгоспу й поговорив з ним хвилин десять на нічого незначущі теми, після чого пішов додому. Після розмови з директором сестра сказала мені:

               – Директору ти сподобався. Він вирішив запросити тебе на роботу своїм заступником, із записом в трудовій книжці «слюсар шостого розряду». Тобі будуть оплачувати десятигодинний робочий день. Ти матимеш право підпису цінних паперів та матеріальну відповідальність. Якщо ти згоден з такими умовами, тоді піди до нього і напиши заяву. 

                  Цікаво, слюсар з правом підпису цінних паперів і матеріальною відповідальністю? І яким чином це буде оформлятися? А втім, що дивуватися, в Росії можливо навіть неможливе.

                – І ким я буду? Зам. директора шостого розряду, або ж слюсарем адміністративного механізму?, - запитав я у сестри.

                – А тобі не все одно?, - сестра засміялася. - Скворцов окрім тайги нічого в своєму житті не бачив. Він навіть у відпустку нікуди не їздить. Працював він у тайзі простим робітником і вмів дружити з начальством, Тому він був прийнятий в компартію. За добре ставлення до начальства, його направили на шестимісячні партійні курси, після чого він був призначений директором підсобного господарства. У нього немає навіть середньої освіти, так як в його молодість середню освіту в тайзі могла дати тільки тайга. Бухгалтер нашого господарства закінчила місцеву забігайлівку, іменовану середньою школою. Потім за клопотанням нашого Скворцова, це дівчисько було відправлено ​​в Ленінград на шестимісячні курси, які дали їй право працювати головним бухгалтером, і директором сільгоспу, в разі, якщо директор захворіє. У цих краях немає людей, які знають сільське господарство. Так що, ми з тобою, щодо знань сільськогосподарської науки, за місцевими мірками, академіки.      

                  Поміркувавши над пропозицією, і вирішивши, що мені нема чого буде втрачати, якщо буду обережний щодо фінансових справ, я дав згоду виконувати обов'язки заступника директора підсобного господарства.      

                  Отже, тепер я, «зам. директора шостого розряду». Почалися мої трудові будні. Все йшло гладко і добре, якщо вдавалося стримувати людей в їх щоденному прагненні напитися до меж, коли людина опускається на карачки. Підсобне господарство невелике. У господарстві було двісті п'ятдесят корів і вісімдесят свиней. На південному схилі сопки було тридцять гектар землі для вирощування на ній кормів для худоби. Це район вічної мерзлоти, але на південних схилах сопок вічної мерзлоти немає, тому тут можна вирощувати картоплю і кукурудзу на силос. Господарство має забезпечувати м'ясом і молоком робочих ліспромгоспу. Молоком ще вдавалося забезпечити робочу їдальню, а з м'ясом були труднощі. М'ясо в робочу їдальню завозили рідко і в недостатній кількості. По обидва боки річки Дев'ятка майже до самого Кондона на величезній площі була марь. На марі ріс кочкарник, тому сіно косити тут неможливо, але корів пасти можна. Ближче до озера кочкарника не було. Тут водорості суцільним килимом закрили частину озера, а на водоростях з'явився тонкий шар ґрунту. На цьому прошарку ґрунту росла трава диких злаків, які косили на сіно і сінаж. Сінаж - підсолене недосушене сіно і утрамбоване в силосні ями.

                 Підсобні господарства цього краю були планово-збитковими підприємствами, а таких господарств було безліч. Наше підсобне господарство було планово-збитковим, щорічно приносить державі збиток в 210 тисяч рублів. Це був «клондайк» місцевого значення для начальства всіх рівнів цього краю. Восени і взимку з овочевого магазину селища Харпічан привозили в підсобне господарство коровам і свиням овочі та фрукти, які втратили товарний вигляд. Спочатку машина приїжджала до двору директора сільгоспу. Директору вивантажували ящики з яблуками, апельсинами, мандаринами та іншими продуктами. Все це безкоштовно і в відмінному товарному вигляді. Потім машина приїжджала до будинку бухгалтера, де теж вивантажувалися продукти, але в меншій кількості. Після цього завозили продукти зоотехніку і ветлікарю. Мені, як заступнику директора, завозили продукти в гранично малій кількості і не завжди. Я повинен був підписати документ про те, що в господарство прийнято овочів і фруктів в «енній» кількості та на «енну»  суму грошей. У машині було кілограмів двісті овочів, перемішаних зі сміттям, а в документі значилося близько двох тонн. Заступник директора був в цих махінаціях «стрілочником», бо підписував документи і ніс матеріальну відповідальність. На заступників іноді заводили кримінальні справи, якщо вони не встигали звільнитися, пропрацювавши менше року. Робочі сільгоспу приходили на зооферми і брали собі додому завезені з магазину гнилі овочі та фрукти, а свиням діставалося сміття.

                Одного разу в конторі, в моїй присутності, Іван Кузьмич сказав бухгалтеру:

                – Мені потрібні гроші на кишенькові витрати, тому напиши документ про те, що я робив індивідуальну роботу в надурочний час, на сто вісімдесят рублів.