Культ Істини, книга друга, Шляхом Істини

9,43 Чарівна Ящірка

                Пройшло вже вісім місяців з тої пори як я перший раз приїхав на хутір. Тоді я сидів за столом у саду з Ларою, з її батьком і її дітьми. Ми розмовляли. Я відчув на собі чийсь погляд з боку і раптово повернув голову туди. З-за рогу сінника на мене дивилася жінка в синьому халаті, але, побачивши мій погляд, жінка блискавично сховалася за ріг сінника. Я встиг побачити тільки халат і її ногу. Ми продовжували розмовляти. Я знову відчув на собі погляд жінки і швидко повернув голову, але побачив тільки ногу і халат. Втретє, коли я відчув на собі погляд, я встиг побачити жінку всю, але обличчя її розглянути не вдалося.

            – Що ти смикаєшся? Що тебе турбує?, - запитала Лариса.

            – Якась жінка за нами підглядає з-за рогу сінника, але вчасно ховається.

            – Не може за нами ніхто спостерігати. Ти бачиш, як двір обгороджений? У двір ніхто не зможе зайти, та й собака такий, що вовка розірвати може, - сказав Василь Федорович, батько Лари.

             – Але я бачив її три рази, - заперечив я.

            – У чому одягнена жінка?, - запитала Лариса.

            Я розповів про халат і про блузу, що виднілася під халатом. Лара з батьком здивовано переглянулися.

             – Що вас здивувало?

            – У такому одязі хоронили мою матір, - відповіла Лара.

             Тепер мені прояснилося, чому я не зміг розгледіти обличчя жінки. Небіжчики бояться мого погляду.

              Я часто відчував присутність небіжчиці у дворі, коли повертався в цей двір після своїх поїздок. Покійниця завжди йшла з двору, коли я заходив у двір. Вісім місяців після цієї розмови я мовчав, а потім запитав у Лари:

             – Скажи, ти, твої діти і твій батько, чи не помічали ви за моєї відсутності у дворі чий ся рух на горищі, в підвалі і в саду в темний час доби? Якщо помічали, то чи не викликає у вас здивування таке явище?

              – Помітили. Це триває вже кілька років. Ми вже до цього звикли. Ми боїмося і намагаємося в темний час доби обходити стороною неосвітлені місця. З цієї причини двір вночі завжди освітлюється, і ми не виключаємо світло в тих приміщеннях, в яких спимо.

              – Ти давно була на цвинтарі біля могили своєї мами?

             – З тих пір, як маму поховали, я на цвинтарі не була жодного разу.

             – Чому?

              – Я плачу і втрачаю свідомість, тому боюся йти на кладовище. Після похорону я багато плакала, але одного разу до мене прийшла моя мама і попросила мене більше не плакати, бо від моїх сліз їй мокро і холодно в могилі.

                – Це вона тут господарює в вашому дворі. Треба сходити на цвинтар, навести порядок біля могили, і віддати належне пам'яті твоєї матері. Після цього вона заспокоїться і перестане ходити до твого двору. Навесні ми з тобою підемо на цвинтар, і заспокоїмо душу її.

                У квітні 1988 року, за два тижні до дня «поминання покійних», я з Ларою відправився на цвинтар, що знаходиться біля шахти №29. Лара довго шукала могилу. Нарешті вона знайшла могилу, зарослу травою і бур'янами. Лара оперлася руками на стелу надгробку, схилила голову на руки і залилася сльозами. Я присів і почав виривати торішню траву. Перед моїм обличчям була стела надгробки, а за стелою було частково видно зарослу травою гробницю. Раптом на гробниці з-за стели виповзла велика зелена ящірка. Між ящіркою і моїм обличчям було не більше півметра. Ящірка уважно подивилася мені в очі, а потім підвелася на лапках і потягнулася мордочкою до лиця Лари, але Лара нічого не бачила, бо вона голосно ридала. Я взяв Лару за лівий рукав блузи і став смикати, намагаючись привернути її увагу, але вона не реагувала. Ящірка повернула до мене своє обличчя. Так-так, обличчя! Бо її мордочка занадто сильно нагадувала обличчя людини! Вона дивилася на мене благальними очима з проханням звернути до неї увагу Лари. Я став інтенсивно смикати Лару за рукав сукні, а ящірка знову потягнулася мордочкою до її обличчя. Лара повернула до мене вологе від сліз обличчя і поглядом карих очей запитала мене, що мені потрібно. Я головою кивнув на ящірку. Лара подивилася туди, куди я їй показав. Побачивши ящірку, Лара сказала: «Ой!», перестала плакати, повільно-повільно присіла і стала руками плавно і обережно рвати в гробниці траву. Лара рвала траву і невідривно дивилася на ящірку. Ящірка то заглядала Ларі в очі, то терлася своєю головою об її ліву руку, то ставала передніми лапками Ларі на руку і намагалася дотягнутися до обличчя Лари, як би намагаючись поцілувати її. Лара повільно рухалася вздовж гробниці, вириваючи траву, а ящірка невідступно рухалася за її руками. Біля могили була стежка, по якій часто проходили люди, виносячи від могил на околицю кладовища сміття. Люди бачили ящірку і здивовано зупинялися. Поступово зібрався натовп глядачів. Ящірка зникла раптово, розчинившись в повітрі. Раптом стало все буденним і нудним, як ніби нічого й не відбувалося кілька секунд назад. Люди розійшлися, а Лара стала спокійною і умиротвореною. Після того, як Лара на власні очі зустрілася зі своєю покійною матір'ю, покійниця перестала приходити до Лари у двір. Згадуючи цю подію, я думаю про те, що Лара повинна була тоді сказати: «Я люблю тебе, мамо». А може бути, не треба було це говорити, і так все було ясно?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше