1,5 Червоний Морок

                  У 1917 році в Росії відбулася Лютнева революція, після якої політичні партії розділили громадян країни на «поганих» і «хороших», і почалася громадянська війна. Іван Карпович Гузь звільнився з армії, приїхав додому, зняв свій мундир з нагородами, повісив його в шафі і сказав:

                 – Не бажаю воювати із співвітчизниками.

                  Іван Карпович йшов на військову службу із бідного дому, а повернувся в будинок багатий. За час його відсутності Мокрина розгорнула господарство так, що воно займало друге місце серед найбагатших людей в величезному на той історичний час селі Темрюк. Минуло небагато часу, а перші червоноармійці, котрі заїхали в Темрюк, знайшли в шафі мундир Івана, відірвали від нього погони і прибили їх цвяхами Івану Карповичу до плечей.

                  У громадянську війну ніяких битв в Темрюці не було. Час від часу в Темрюк заходили війська білих, червоних та махновці, змінюючи один одного. Заїхали в Темрюк білогвардійці.

                   – Красножопиє здєсь билі? - запитали вони у місцевих жителів.

                   – Були, - відповіли темрючани.

                  – Куда ані уєхалі?

                  – На Бердянськ.

                   – Тогда ми поєдєм на Маріуполь.

                   Від’їхали білі, заїхала в Темрюк махновська банда:

                   – Красножопиє у вас билі?

                   – Були, поїхали на Бердянськ.

                   – А бєлиє у вас билі?

                   – Тільки що від’їхали на Маріуполь.

                   – Тогда ми остановімся здєсь.

                   В районі Гуляйполя було декілька іудейських поселень, тому ядро армії Махна складалося переважно з жидів. У Мокрини на постій зупинилася сім'я іудеїв-махновців. Можливо, то був Льова Задов – одеський жид і шеф контррозвідки в армії батька Махна. Вони вкотили у двір три підводи награбованого добра і розташувалися у великій кімнаті на розкішних ліжках. Їжу жидам Мокрина готувала з превеликою неохотою. Все було приготовлено як зазвичай, але в засмажку для борщу вона додавала подрібнену і перепалену на сковорідці пробку від винної пляшки. З домішкою перепаленої пробки Мокрина постояльцям заварювала і чай, а постояльці після такого частування кроку ступити не могли, щоб не випустити із утроби голосно гази.

                  – Хазяйка, что єто с намі п-р-г-р-г-р-г-оісходіт? - запитували вони.

                  – У нас вода погана, та ми звикли до неї і тому нам не зле, а за доброю водою треба їхати сім кілометрів на інший край села, - відповіла Мокрина.

                  Наступного дня непрохані гості переїхали на інший край села.

                 Батько Махно мріяв створити в Приазовському та Причорноморському степах жидівську республіку зі столицею в Гуляйполі, в якому Махно народився. Із Маріуполя махновці на підводах перевезли в Гуляйполе токарні верстати та друкарню. Токарні верстати дозволили створити ремонтно-механічний завод, який в радянський час перетворився в завод сільгоспмашин, а перевезена з Маріуполя друкарня дозволила Махну друкувати прокламації та власні гроші.

                    Не можна сказати, що махновці відверто грабували людей – ні! Махновці пропонували людям продати махновцям своє добро. Чоловік міг відмовитися від такої «пропозиції», але в такому випадку махновці вб'ють його, а власність експропріюють. Торгувалися махновці широко, щедро розраховуючись за товар махновськими грошима:

                   – Не влаштовує тебе ціна в мільйон рублів? Будь ласка, ми можемо заплатити тобі п'ять мільйонів! Бери гроші, не хвилюйся за нас. Ми не зубожіємо, бо завтра надрукуємо грошей стільки, скільки нам потрібно.

                    На махновських грошах була намальована велика дуля й було написано: «Ой, гоп, кума не журись – в Махно гроші завелись». На тачанках спереду махновці писали «Хрєн уйдєшь!», а ззаду тачанок було написано: «Хрєн догонішь!».

                    Веселе життя було у махновців - про те й пісні вони співали: «Любо, братці, любо! Любо, братці, жить, з нашим отаманом не приходиться тужить...». Співали ще й таке: «Ой, куме, куме! Добра горілка! Вип’ємо куме ще й з понеділка! Продамо, куме, миски та ложки – вип’ємо, куме, ще ми …».

                  Батько Махно! Батько, на те він батько, щоб бути ніким необмеженим деспотом. Слово «батько» народилося від імені татарського хана Бату (Батий). Слово «батько» і говорить про ні ким і ні чим не обмежену владу. Махно збирався побудувати власну державу на політичній основі комуно-анархії. Анархія – не влада закону, а влада сили; деспотична, необмежена влада сильної особи. Хто багатий – той і правий, але багатий той, у кого влада.