1,7 Хто, воли?

                  Від Запоріжжя до Маріуполя через Пологи та Розівку ще в 19-му столітті була побудована шосейна дорога. Уздовж цієї дороги було багато поселень німців-колоністів. Частину цієї дороги збудували німці. Колоністи будували дорогу так само, як будувалися дороги в Європі. Дорога мала три лінії. Одна лінія була грейдерною – добре спланованою ґрунтовою дорогою, на якій не затримувалася дощова вода. Інша лінія була вимощена бруківкою, а третя лінія була пішохідною дорогою. Пішохідна лінія була добре відсипана піском, а через кожні 100 метрів стояли вкопані в землю лавки для відпочинку пішоходів. По боках усіх ліній були висаджені високі пірамідальні тополі. В дитинстві мені приходилося ходити цією дорогою, й залишила вона в моїй пам’яті найкращі спогади. Більш ніж за десять кілометрів була видна ця дорога з-за високих пірамідальних тополь, а в нічній, сніговій заметілі і в густий туман можна було сміливо їхати по дорозі без остраху збитися з шляху. З обох сторін пішохідної лінії росли фруктові дерева, так що пішохід міг і підкріпитися фруктами, якщо був сезон.

                    Аморальна людина живе, керуючись своїми бажаннями, а не розумом. Живе, керуючись стереотипами мислення ледаря: «не роби сьогодні те, що можна зробити завтра»; «а я хочу сьогодні, негайно і тут»; «не дбай про завтрашній день, бо дасть Бог день і дасть Бог харч». Та дивуватися нічого, бо людей цьому навчав Ісус Христос:

                    «25. Тому то кажу вам: Не журіться про життя своє що будете їсти та що пити, ні про тіло своє, у що одягнутися. Чи ж не більше від їжі життя, і тіло - одягу?

                      26. Погляньте на птахів небесних; вони не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, і Отець ваш Небесний їх годує. Ви не набагато кращі за них?» - (Євангеліє від Матфея, розділ 6).

                      Всупереч цьому аморальному вченню націоналіст завжди дбає про своє майбутнє, бо це мораль патріархально родового укладу життя. Німці будували свої обійстя з урахуванням майбутніх вимог. Будували так, щоб можна було в негоду управлятися у дворі і поратися біля худоби, не забруднивши взуття. Біля свого села, німці саджали солодку. Солодка має антисептичні властивості. Солодку дрібно шинкували та додавали в бочки з солоними помідорами, огірками, капустою та квашеними яблуками, після того як все це достатньо укисне. В бочках, куди додавали солодку, припинявся процес бродіння, не з'являлася цвіль, а їжа набувала приємного аромату. За півкілометра від свого селища німці-колоністи висаджували терновий гай. Ця рослина з ніжним чудовим ароматом заповнює повітря освяченою Небом енергією. До того-ж плоди терну скріплюють шлунок, знищуючи в травному тракті шкідливі бактерії. Цю рослину галли назвали словом «терен» не просто так, бо: terno – ласкавий, ніжний, приємний; а Eterno – Бог. Плоди терну терпкі, але після перших морозів вони набувають чудового неповторного смаку. А пироги з терном – диво! У тернових гаях завжди поселяються лисиці. Ці тварини хитрі та розумні. Вони не чіпають домашніх птахів у сусідньому селищі і охороняють його від нападу чужих лисиць. Самі ж вони ходять на полювання у віддалені села. Таким чином, лисиці і німці-колоністи підтримували добросусідські відносини. Так само поважають сусідів і вовки, бо на полювання вони ходять далеко, не чіпаючи нічого у сусідньому селі.

                 Хрещений батько, німець-колоніст, щорічно дарував Ївзі дорогі золоті прикраси. Подарунки Ївга бачила, але їй навіть в руках не довелося їх потримати – всі вони були Мокриною продані, а гроші пішли на зміцнення господарства. Ївзі всі заздрили і її боялися, тому що сердити її не можна було, так як її побажання ворогові, сказане нею в серцях, обов'язково збудеться. Вона била хлопців і тому, коли підросла і стала дівувати, то женихатися до неї ніхто з хлопців не наважувався. Відчайдушній дівчинці Ївзі, грозі вуличних підлітків та молоді, треба було надати приємного дівочого характеру і прищепити хороші манери. Тому, коли Ївзі виповнилося чотирнадцять років, хрещений батько забрав її до себе на виховання. Офіційно вважалося, що Євгенія-Ївга служить у багатого німця, бо їй була виділена плата, але гроші забирала Мокрина на господарство. Два роки була Євгенія у німця і все своє життя вона згадувала цей щасливий час, як солодкий сон. Добрі, максимально ввічливі і порядні люди прищепили Євгенії багато корисного, але бажання підірвати колектив якою-небудь витівкою у неї іноді проявлялося.

                    Влітку 1924 року на полях все погоріло від посухи. Восени почався голод. Родина Івана Карповича Гузя економила в їжі як могла, зрідка допомагаючи голодним сім'ям у селі. Відмовляли собі у всьому, бо треба було зберегти посівний матеріал до весняної сівби, інакше сіяти буде нічого і тоді біда буде ще більшою.

                     Зима 1925 року була настільки сніжною, що заметіллю засипало снігом будинки до дахів. В кінці січня стало по-літньому тепло, а сніг за два тижні розтанув. Повені не було, бо суха земля ввібрала всю талу воду. Темрючани до кінця лютого закінчили всі посівні роботи. Вони раділи, вважаючи, якщо рано відсіялися, то рано дозріє урожай, а значить, весняно-літній голод мало забере людей на цвинтар. За тиждень, після того як люди закінчили посівну, знову почалася зима з хуртовинами і заметілями. Намело величезні кучугури та почалися сильні морози. Люди були в глибокому розпачі. До Івана Карповича прийшов перший багач на селі: