Культ Істини, книга перша - Самоствердження.

5,6 Розгром

                  Місто Юзівка (Сталіно, з 1961 року - Донецьк) народилося стихійно на місці залягання в земних надрах коксівного вугілля. Перші шахти з'явилися в селі Олександрівка. Були побудовані шахти і в сусідніх селах. У 1869 році англієць Джон Хьюз, представник англо-бельгійської промислової компанії, на південному краю села Олександрівка почав будувати металургійний завод, а на східній околиці села Олександрівка нове місто, якому дали назву Юзівка. Біля головних воріт заводу побудували адміністративні і житлові будівлі. З цього місця почало рости і розвиватися місто. Вулиці від заводу простяглися в північному напрямку паралельно одна одній. Спочатку вулиці називалися «лініями». Наприклад, Перша лінія, Друга лінія, і т.д. Тут була планова забудова, тому в архітектурному ансамблі центру Донецька проглядається порядок. Решта районів Донецька будувалися у міру будівництва шахт та інших підприємств без будь-якого плану, стихійно і хаотично, тому сучасний Донецьк – місто досить хаотичне. Хаотичні в ньому і порядки. І це не дивно, бо існує природна закономірність гармонічного взаємозв’язку між ландшафтами природними, чи штучними, і подіями, тому: «який архітектурний стиль населеного пункту, такий і порядок в ньому». Наприклад, архітектурний стиль міста Полтави надзвичайно приємний, тому і люди в ньому дуже приємні, і порядки самоврядування в цьому місті приємні.

                   У Юзівку з Курської та Орловської губерній переселялись селяни і обживали ці місця. Українські селяни жили багатше російських селян, тому вони не поспішали покидати насиджені місця і лізти працювати в підземелля, або ж іти працювати на металургійний завод. У радянські часи тотальна колективізація сільських господарств змусила працьовитих і розумних українців, жителів сільської місцевості, покинути рідні краї і переїхати жити в промислові центри країни. У Юзівку з Криму почали бігти і татари . Всі переселенці селилися компактно поруч зі своїми земляками. Так з'явилися робітничі селища, де жили тільки курські переселенці, або ж тільки орловські. Так з'явилися в Юзівці українські, циганські і татарські селища. У кожному селищі були свої власні порядки і моральні закони. Заходити в чужі селища, особливо в темний час доби, було вкрай небезпечно для життя.

                  «Ходити стінка на стінку» не прийнято в українській культурі. В українських поселеннях завжди було мирно і тихо. У татар теж не прийнято «ходити стінка на стінку», тому і у татарських поселеннях завжди був приємний порядок взаємовідносин. «Ходити стінка на стінку» - масова бійка між сусідніми селищами. Такі бої не були спричинені ворожнечею – це було російською розвагою. У дореволюційній Москві жителі різних селищ досить часто «ходили стінка на стінку». Про проведення такого акта заздалегідь домовлялися і готувалися до нього як до свята. Російські письменники досить барвисто описували такі «свята». У таких боях не тільки ламали носи, ребра і хребти, але і вбивали один одного. То були «свята російської радості»! Чи зможете ви знайти людиноподібне створення природи, більш кровожерливе, ніж росіяни? Ходили стінка на стінку і в Юзівці. Ходили «стінка на стінку» і коли Юзівка була вже містом Сталіно, і коли Юзівка була перейменована на Донецьк. Побоїще «стінка на стінку» сталося між жителями шахти Заперевальна і селищем Будьонівка в 1967 році із застосуванням вогнепальної зброї.

                     У місті Сталіно комсомольські патрулі воювали з російським менталітетом, бо він був причиною виникнення всіляких кримінальних відносин між мешканцями міста. Менш ніж за півроку штаб «КП» навів лад не тільки в клубі, а й у нашому великому селищі. Ми налагоджували роботу штабів «КП» в сусідніх районах і надавали їм дієву допомогу, здійснюючи рейди. У липні 1956 року вже можна було проводжати після танців дівчину, не турбуючись про власну безпеку. За підсумками соціалістичного змагання в СРСР наш штаб «КП» посів друге місце після одного з Ленінградських штабів «КП», якому було присуджено перше місце. По оздоровленню взаємовідносин населення країни робота була проведена величезна, показники досягнуті високі, а за це треба було когось нагороджувати.

                В Рутченківському гірничому технікумі імені Абакумова був секретарем комітету комсомолу Луньов. При технікумі теж був штаб «КП». У Донецькому видавництві вийшла невеликим тиражем тоненька книжечка, в якій описувалася робота нашого штабу під керівництвом Луньова! Такою шахрайською операцією заслужені Анатолієм Білим лаври переможця були приписані Луньову. По виходу цієї книги Луньов став першим секретарем Кіровського райкому комсомолу.

                На чужих заслугах робиться кар'єра. В історію вносяться спотворення. Людська пам'ять живе недовго, а в державних архівах зберігається брехня, яка з часом стає «ісконною» історією, в російському розумінні, як «ісконно-руськими» вважаються всі завойовані і пограбовані Росією чужі національні території. Російське слово «ісконний» походить від слова «іск» (позов)? Росія має право пред'являти народам світу позови?!

                 Заслуги Анатолія Білого віддали Луньову, тому треба було Анатолія Білого «стерти» з історії міста. Для безпеки людям, котрі в Росії забралися без будь-чиєї допомоги на вершину людської слави, необхідно знати золоте правило буття, про яке мало хто знає: «У будь-якій справі треба вчасно зупинитися». Досяг першої вершини, став переможцем – піди від людей тихо і непомітно так, щоб ніхто не знав, куди ти подівся, інакше при розподілі нагород тебе зітруть в порошок ті, яких на вершину людської слави впливові особи випихають під сідниці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше