5,8 Друзi, приятелi

                 Згадуючи прожите життя, мені стає нестерпно соромно з-за якогось непорядного мого вчинку, незалежно від того, значним був вчинок, або зовсім незначним у понятті земної людини. Сімнадцять років! Вік, в якому найбільш ефективно формується і дозріває особистий ревізор – совість. Вік, коли у юнака спілкування з рідним батьком має бути найбільш активним. Вік, коли серед молодих людей трапляються самогубства через психічну уразливість, якщо немає рідного батька, або коли батько мало приділяє уваги своєму синові. Сімнадцятирічному юнакові потрібен покровитель і коло старших за віком добре вихованих друзів. У мене не було батька, але були земні покровителі, і відчувалося заступництво невидимої мені Вищої Сили.

                Я жив в двохстах метрах від парку шахти 17-17 біс, але на танці ходив до районного парку. Там я познайомився з чотирма дівчатами, які жили біля 31-ї шахти. Дві дівчини були сестрами. Дівчата дозрівають раніше хлопців. Можливо тому в понятті цих дівчат, я поводився як хлопчисько, так як моє спілкування з ними не виходило за рамки «піонерської дружби». Простоявши всією групою біля будинку сестер до першої години ночі, ми розходилися по домівках. Всі райони, які не входили в сферу діяльності нашого колишнього комсомольського штабу, все ще були бандитськими, а я проводжав дівчат до одного з найнебезпечніших районів міста і мені треба було близько чотирьох кілометрів пішки повертатися додому по нічних вулицях. Одного разу вночі я повертався з селища 31-ї шахти додому. Було вже близько третьої години ночі, коли я проходив по центральній алеї парку нашої шахти. Це була єдина пішохідна дорога з нашого поселення до цивілізованого світу. Назустріч мені йшов молодий чоловік. Я не був з ним особисто знайомий, але ім'я його знав: Олексій. Він був старший за мене. Більше нічого про нього я не знав. Ми привітали один одного, і він зупинився. Зупинився і я.

                  – Звідки ти повертаєшся так пізно? - запитав мене Олексій.

                 – Від комбінату тридцять першої шахти. Туди я проводжав дівчат.

                 – І давно туди ходиш?

                 – Давно.

               – У такому костюмі, в такому взутті та ще й при дорогому годиннику? І тебе ще жодного разу не роздягли? Дивно. Район не просто бандитський. Звідти чужаки якщо й повертаються додому, то тільки роздягнуті і ледь живі. Ти на танці ходиш до районного парку?

                 – Так.

                 – Тоді завтра, в районному парку рівно о восьмій годині вечора чекай мене біля входу на танцмайданчик, - сказав і пішов своєю дорогою мій новий товариш.

                 «Цікаво, навіщо він мені призначив зустріч?» - розмірковував я, лягаючи спати, але тривоги на душі не було. Наступного дня, рівно о восьмій вечора я підійшов до входу на танцмайданчик районного парку. Олексій з'явився раптово.

                 – Чекаєш? Добре, почекай ще хвилину, - він пішов.

                 Невдовзі Олексій підійшов до мене з двома мужиками, яким було років по тридцяти.

                 – Цей хлопець, - Олексій показав на мене, - проводжає дівчину до поселення тридцять першої шахти. Головою за нього відповідаєте.

                 Олексій повернувся і пішов не попрощавшись. Один чоловік пішов слідом за Олексієм, а другий залишився зі мною. Повернувся перший мужик і привів двох хлопців спортивної статури, котрим було років по дев'ятнадцяти.

                  – Ходить до комбінату тридцять першої шахти. Проводжає Валентину Павлову. Головою за нього відповідаєте, - коротко пояснив хлопцям мужик.

                  – Знаємо, - відповів один хлопець.

                  Цікаво! Звідки їм відомо ім'я та прізвище дівчини, яку я проводжав? Адже я сам не знав її прізвища! Мужики пішли, а у мене з'явилися охоронці. Вони кілька днів у парку невідступно ходили за мною, але на своє селище мене не супроводжували.

                 – Там про тебе вже всі знають. Тебе ніхто не чіпатиме, - пояснили мені хлопці і після цього залишили мене.

                 Після цієї події минув рік, а я з трьома своїми товаришами вже в центральному парку міста ув'язався за групою дівчат з селища Смолянка. По дорозі ми з дівчатами жваво розмовляли і непомітно увійшли в темну вулицю Смолянки, а там нас чекала юрба місцевих хлопців. Ми потрапили в пастку! Красиві дівчата були приманкою! Нас оточила юрба хлопців, а дівчата зникли. Почалася неприємна розмова, закінчення якої нічого доброго для нас не віщувало. Раптом я почув осторонь від нас, метрах в двадцяти п'яти, голос Олексія.

               – Олекса! - голосно покликав я свого рятівника.

               Олексій підійшов до нас тримаючи під руку дівчину. Він здивовано подивився на мене, а потім повернувся до місцевих хлопців і запитав у них:

               – Що тут відбувається? Що вам потрібно? Це мої хлопці, залиште їх у спокої, - Олексій повернувся до мене. – А ти надалі, перш ніж відправитися в незнайоме тобі місце, постарайся повідомити мене про це.