Культ Істини, книга перша - Самоствердження.

5,14 Підземний бог – Шубін

                 Мені мама говорила що вона декілька разів бачила в шахті Шубіна на горизонті 430 метрів. Цілком можливо, я вірю своїй мамі, бо гріх не вірити батькам своїм. Ймовірно, вона бачила якийсь інший підземний дух, але назвала його Шубіним. Суть не в назві, а в явищі. Все, що ми бачимо навкруги і можемо помацати – світ мінеральний, бо й тіло людини складене з мінералів, а привиди – сутності енергетичного світу.

                 В історії буття шахтарів Донбасу є оповідання про Шубіна. У часи НЕП-у в Донбасі було безліч неглибоких малих шахт. Навіть після Другої Світової Війни в Донбасі майже двадцять років декілька таких шахт ще працювало на потреби сусідніх колгоспів. Такі шахти називали «мишоловками», бо вхід в таку шахту був, а вихідного отвору не було. Нижче я привожу легенду, існуючу серед шахтарів Донбасу про те, як народився вугільний бог Шубін. Отже:

                 «В одній з малих шахт-мишоловок працювала бригада шахтарів-артільників. У якесь церковне свято ці шахтарі не працювали, бо пили горілку. Господарю шахти надійшло термінове замовлення на вугілля. Він запропонував шахтарям попрацювати в свято за великі гроші, але ніхто не погодився. Тоді господар витягнув з кишені срібний рубль:

                  – Ось, віддам його тому, хто сьогодні буде працювати.

                  Срібний рубль за один робочий день? Заманливо, бо дорослий добре вгодований кабан коштує три рублі, а кінь вісім рублів! Спокуса велика. Погодився попрацювати молодий хлопець, який приїхав з українського села заробити гроші на зміцнення свого господарства.

                   – Йди, сміливець, попрацюй. Там тебе Шубін зустріне, - лихословили його товариші.

                   Люди кажуть, що Шубін був шахтарем, але одного разу він не виїхав з шахти і загубився у підземеллі. Його привид кілька разів бачили шахтарі в різних шахтах. Чому Шубін? Невідомо, чи насправді було у нього таке прізвище, чи назвали його так тому, що він весь обріс чорною шерстю, як говорять про це бувалі шахтарі?

                    Хлопець опустився в шахту і почав рубати вугілля. Хвилини за три до нього підійшов сивий дідусь. Волосся у нього було довге і біле, як сніг. Дідусь заговорив до хлопця:

                   – Ти один? Тобі важко? Давай допоможу! Я буду рубати вугілля, і вантажити його у вагонетки, а ти відкочуй їх до шахтного ствола.

                    Хлопець відкотив вагонетку з вугіллям до ствола і повернувся назад, а друга вагонетка уже була наповнена вугіллям. Хлопець відкотив до ствола і другу вагонетку. Повернувся назад, а наступна вагонетка теж була наповнена вугіллям. Цілу зміну хлопець катав до ствола вагонетки з вугіллям. Нарешті хлопець схаменувся: «У старого нема ліхтаря! Як же він без світла рубає вугілля?». Хлопець поліз в забій, щоб побачити старого і висловити йому подяку, але старого ніде не було, старий безслідно зник. Хлопець виїхав з шахти, а у нього на голові волосся стали білими. Хлопець отримав розрахунок і поїхав додому".

                     У цьому місці свого оповідання я забігаю на два роки вперед, щоб ув'язати події різного часу з темою цієї глави: У травні 1962 року я працював у забої на ливенському пласті, на горизонті 500 метрів. Тут ми вибирали «ніжку». Вище нашої лави, і нижче її, вугілля вже було вибране. Вентиляційний і відкаточний штреки були вже нарізані. Лава йшла зворотним ходом. У зв'язку з тим, що по обидві сторони лави гірський простір був вже порушений, тиск покрівлі в лаві різко зріс. В добавок до цього ця лава знаходилася під міським ставком Бабакове, з якого в земні надра надходила вода й сочилася з покрівлі в лаві. Через сильний тиск і домішок води в покрівлі в лаві часто траплялися завали. Як би там не було, а робота є робота – це звичайні шахтарські будні. У середині травня я познайомився з симпатичною дівчиною і прогуляв з нею два дні. Прогул для робітника гріх непростимий. Яке покарання винесуть мені мої товариші по бригаді? На мій подив, мої товариші і бригадир зустріли мене привітними посмішками.

                   – Ми бачили тебе з красивою дівчиною на міському ставку. Вона нам сподобалася. Ми вирішили оплатити тобі твої прогули. Відтепер вони за тобою не числяться, але ти повинен будеш відпрацювати їх, - оголосив мені бригадир рішення бригади.

                  Після моїх прогулів пройшло досить багато робочих днів, а про відпрацювання їх ніхто мені не нагадував. Я вже й забув про свою провину. Одного разу ми прийшли в лаву, а вугілля залишилося вибирати мало. Залишок вугілля в прогоні ми вибрали досить швидко і зробили переноску транспортера на новий прогін, підготувавши лаву для роботи наступної зміни робітників. Після цього ми забутили (заповнили породою) вільний від транспортера прогін. Наша робота закінчена, бо лаву ми повністю підготували до нового циклу добування вугілля, а до кінця робочої зміни залишалася ще година робочого часу.

                   – Робота закінчена, тому ми йдемо на-гора. До шахтного ствола п'ять кілометрів. Поки до нього будемо йти, робочий час закінчиться, так що виїдемо ми на-гора не раніше дозволеного часу, - прийняв рішення бригадир. Потім він повернувся до мене:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше