Культ Істини, книга перша - Самоствердження.

6,4 Особливості iнтеркультури

                 Сьогодні Володя Семенов вперше вийшов на роботу після спроби самогубства. Я теж перший раз йшов працювати на пилораму. У цей день я і познайомився з Володею Семеновим. Він був для мене першим хлопцем з десяти солдатів, що потрапили в нехорошу історію в Німеччині. На пилорамі майстром працював літній чоловік, а мотористом був білорус, Володя Нікитенко, товариш по службі Семенова в армії. Протягом першого робочого дня на пилорамі мені і Семенову майстер кілька разів пропонував влаштувати перекур. Нікитенко посміхався, а після роботи пояснив нам свою реакцію на наші перекури:

                 – До вашого приходу на пилорамі працювали інші люди. Досі майстер нікому не дозволяв робити перекури. Можна було б дивуватися вчинку майстра, але у нього була досить вагома причина пропонувати вам робити перекури. На пилораму прислали тільки вас двох, а має працювати п'ять осіб. До цих пір на пилорамі виконувалася тільки денна норма. Ви ж удвох зробили п'ять денних норм на повну бригаду, і при цьому, з перекурами.

                  Коли мене із Семеновим вирішили відправити на іншу роботу, майстер пішов до директора ліспромгоспу і домігся того, щоб я і Семенов відтепер постійно працювали на пилорамі.

                 Недалеко від пилорами проходить дорога на Березівку. У Березівці корінних жителів було мало. У хрущовські часи тих, хто не працював більше шести місяців, називали дармоїдами і віддавали під суд. Судили за дармоїдство, проституцію, розпусний спосіб життя і за нетрадиційні сексуальні орієнтації на строк до п'яти років. Їх відправляли на «хімію» (будівництво народного господарства). Таких «хіміків» під конвоєм відправляли працювати на найважчі, і мало оплачувані роботи в країні. Надсилали «хіміків» і в Вайський ліспромгосп. Адміністрація ліспромгоспу направляла «хіміків» працювати в Березівський відділок Вайського ліспромгоспу. Отримавши зарплату, «хіміки» по кілька днів пиячили і не виходили на роботу. Гроші пропивалися, харчуватися не було за що, а «хіміки» оголошували вимушену голодовку. Начальство знайшло вихід, вони стали наприкінці кожного робочого дня видавати «хімікам» по одному рублю. Це подіяло. Хоч і не щодня, але все ж «хіміки» працювали. На Березівці спиртного не було. Хіміки змушені були ходити пішки дванадцять кілометрів за спиртними напоями в наше селище.

                     Одного разу майстер пилорами змінював пили, а у мене, Володі Семенова і у Володі Нікитенка утворився вимушений перекур. У цей час на дорозі з Березівки з'явилися подорожні. Дорога з Березівки проходила в 50-ти метрах від пилорами. По дорозі йшли чоловік з жінкою. Чоловік вів коня, а на коні сиділа інша жінка. Нікитенко голосно свиснув і помахом руки запросив до нас подорожніх. Одна жінка попрямувала до нас. На брудному опухлому обличчі жінки проглядалися сліди колишньої краси, але зараз її обличчя викликало огиду.

                  – Чому не працюєш? За спиртними напоями двадцять чотири кілометри в обидва кінці топати цікавіше? - запитав Нікитенко.

                 – А навіщо мені працювати? - жінка підняла вгору поділ брудної сукні, висвітивши голі без трусів брудні стегна. - Ось, моя красуня, працює, годує і поїть мене, - вона поплескала долонею по «красуні».

                 Від запаху брудної самки Володю Нікитенко знудило. У нього почалася блювота. Жінка пішла, а Семенов сказав Нікитенку:

                 – Досвистівся, соловей, на свою голову? Тепер на питання: «Яка тварина на земній кулі найбрудніша?». Ти відповіси безпомилково.

                 За годину ця трійця поверталася в Березівку. Одна жінка, хитаючись і, ледь перебираючи ногами, вела коня. На коні сидів чоловік, опустивши на груди п'яну голову, а друга жінка йшла позаду коня і руками в сідниці підштовхувала коня.

                 У Росії жити – в цирк не треба ходити, бо живуть в ній одні скоморохи. «Богачу-дураку, і з казной нє спітся. Бєдняк гол, как сокол, пойот, вєсєлітся»- любив співати Ленін, будучи підлітком. Ось і довів Ленін своєю ідеологією народи Росії до такого рівня життя, коли їм залишилося тільки «співати та веселитися», бо на що-небудь краще розраховувати не доводиться.

                   Колишні солдати розгромленого в мирній Німеччині армійського полку запропонували мені перейти жити до них. Я погодився. Будинок, в якому жили хлопці, був крайнім на селищі і знаходився в ста метрах від пилорами. За тиждень після того, як я переїхав до хлопців, в кінці робочого дня загорівся наш будинок. Я побачив пожежу, а за моїм сигналом хлопці встигли прибігти і врятувати свої речі. Будинок згорів за двадцять хвилин. У квартирі я жив з Володею Семеновим і Володею Нікитенко. Нікитенко був комсоргом в армії, комсоргом його обрали і на Ваї. Крім цього він був на Ваї ще й зав. клубом. Тому після пожежі ми перебралися жити в клуб. Розташувалися ми на сцені позаду кіноекрана. Тепер ми щовечора, лежачи на своїх ліжках, дивилися кінофільми. За десять днів нас переселили з клубу в двокімнатну квартиру.

                   Парна лазня в селищі чудова. По п'ятницях в лазні був жіночий день, а чоловіки банилися по суботах. Парився я так, що з парильні вискакували навіть старі діди в зимових шапках. Так паритися можна тільки за умови, що після такої парильні без зволікання пірнеш в сніг, або в крижану воду, а інакше відбудеться крововилив у мозок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше