Культ Істини, книга перша - Самоствердження.

6,5 Кер-Камiнь

                   На селищі Вая пройшла чутка про те, що набирають бригаду на альпійські луки для заготівлі сіна коням. Мені дуже хотілося потрапити на сінокіс, щоб побачити альпійські луки. Безумовно, якщо мені чогось дуже хочеться, то це обов'язково збудеться, хоча б на короткий час. В цій закономірності головним є те, що я пізнаю чого хочу. Це неодмінна умова моєї еволюційної програми.

                    Коней на Ваї багато, але використовують їх у роботі гранично мало. В основному коней тримають для м'яса. Дорослий кінь на м'ясо коштує 300 карбованців, але якщо купив коня на м'ясо, то використовувати його в роботі не можна, так як доведеться платити додатково по 30 карбованців за кожен прожитий конем день після продажу. Тридцять карбованців коштує ліцензія на відстріл лося, але ліцензію ніхто не купує. Браконьєри лосів відстрілюють таємно, але трапляються й так, що браконьєра піймають і тоді він через суд повертає державі збитки, завдані природі. Це коштує 750 карбованців, але чи буде мисливець вважатися руською людиною, якщо він не буде порушувати закони? Ні, не буде! Купити ліцензію, шанобливо поставитися до закону, означає визнати себе «неруським». Слово «неруський» серед росіян є образливим виразом, так як «неруський» в понятті росіянина людина неповноцінна. Людина, котра виховується в інтернаціональному співтоваристві, де немає моральних законів, вироблених нацією протягом століть, зневажатиме будь-які закони, і, насамперед, моральні закони чужих йому культур. Це вже агресор, який чекає команди «В бій!». Для росіянина, окупація чужої території – цікава експедиція, а також, розвага за державний кошт і безкарне, а тому, й подвійно приємне пролиття чужої крові.

                  Минув тиждень після того, як з'явилися розмови про сінокіс на альпійських луках. Вранці при розподілі праці мені і Семенову майстер сказав, що ми зараховані в бригаду на заготівлю сіна. У цей день ми не працювали, бо йшла заготівля необхідного матеріалу і продуктів харчування для бригади. Наступного дня до половини дня тривав все той же процес підготовки до експедиції. Частина бригади повинна плисти на моторному човні, а п'ять чоловік повинні були їхати верхи на конях. Я і Семенов будемо їхати на конях. Так вирішив бригадир сінокісної бригади. За порадою конюха я взяв собі Матроса, виїзного коня директора ліспромгоспу, Леонтьєва.

                    Для пияцтва в робочий час потрібна вагома причина і гроші. У нас причина для пияцтва була, це експедиція, а гроші непотрібні, бо можна забирати хоч весь товар в крамниці в рахунок майбутнього заробітку. На околиці селища Вая, на березі річки, наша бригада всілася на траву відзначити початок експедиції. Місцеві порядки тут такі:

                   1) якщо людина прикурює, то спочатку прикурює сам, а потім дає прикурити товаришам;

                  2) той, хто розливає горілку, спочатку наливає собі ємність до країв (ємністю може бути не тільки стакан, а й півлітрова банка), а залишки горілки розливає іншим товаришам. Кому не дістанеться, той не повинен ображатися. Спочатку забезпеч себе, а потім можеш потурбуватися і про інших, такий неписаний місцевий закон.

                   Горілку випили за один раз, залпом по півлітровій банці кожен. Горілка міцністю до 60 градусів і спирт в північних районах країни виготовлені з харчових відходів. Горілка та спирт приємні на запах і на смак, пити ці напої легко і приємно. Можна випити більше літра горілки і відчувати себе добре. В інших районах країни горілку роблять зі спиртів, що поставляються хімзаводами. Вирішили випити ще. У магазин за горілкою послали мене. Я сів на кобилу Марту і поїхав в магазин. Купивши горілку, я поскакав до хлопців. Я вирішив на повній швидкості «хвацько» зупинити коня в метрі від хлопців. Марту виховував німець, тому вона команди розуміє буквально і виконує їх миттєво. Мене про це не попередили. Підскакавши до хлопців, я дав Марті команду «тпру». Я не відразу зрозумів, що сталося. Замість того щоб піднятися на дибки, Марта миттєво зупинилася, нахиливши при цьому голову і круп до землі. Я вилетів з сідла і, зробивши в повітрі кульбіт через голову свою і Марти, «хвацько» приземлився дупою на вільне місце в колі товаришів. Ніхто такому цирковому номеру не здивувався, а бригадир спокійно вимовив:

                   – Марта завжди таким чином звільняється від «лихих» кавалеристів.

                  Здивувалися іншому, жодна пляшка з горілкою не розбилася!

                  – От якби розбилася хоча б одна пляшка горілки, тоді ти побачив би «цирковий» номер, - загрозливо вимовив Чудинов.

                   Чудинов у минулому працював у місті Кізел шахтарем. Страждав він від алкоголізму. Чудинов не курив, але у внутрішній кишені піджака завжди носив пляшку горілки. Через кожні десять хвилин він робив маленький ковток горілки. Це була єдина радість у його житті. Заради горілки він жив і працював.

                     Завершивши бенкет, бригада вирушила у подорож. На човні попливли бригадир і Антон М’яких, а Чудинов пішов додому, бо він нас проводжав, а приїде до нас тижнем пізніше. На конях по гірських стежках вздовж річки поскакали: я з Семеновим; Павло з міста Горький; Генка з Пермі і місцевий житель, вісімнадцятирічний Володя Івлєв. На конях треба було скакати, щоб не відстати від моторного човна. Матрос – жеребець великий і високий. Я пришпорив Матроса, щоб їхати попереду кавалькади. Матрос виконав мою вимогу, але йому не сподобалося грубе поводження з ним. Рухалися ми по стежках серед довгих вузьких полян, які завжди є вздовж берегів річок. Матрос напевно вже забув, коли він останній раз ходив під сідлом, а на інших роботах його не використовували. Матрос застоявся, швидко бігти йому не хотілося. Гнучкою лозиною я кілька разів ударив Матроса. Швидкість руху Матрос збільшив, зрозумівши, чого я від нього вимагаю. Відтепер він був завжди лідером в кавалькаді, але вибирав момент помститися мені. Верхи на конях люди їздять по-різному. Росіянин в сідлі сидить так, ніби він «аршин проковтнув», дотримуючись строго вертикального положення. Українці їздять верхи на коні, відкинувшись назад, створюючи враження, що вершник відпочиває у кріслі. Татарин в сідлі сидить в напівзігнутому положенні, бо на високих стременах ноги його сильно зігнуті в колінах, а лівою рукою він тримається за луку сідла і утримує нею поводи. Права рука у нього завжди готова вихопити зброю. Як татарин їздив і я верхи на коні, бо інакше їздити не міг. Це мене і врятувало від великої біди. Матрос, заздалегідь вибравши поруч із стежкою дерево, на великій швидкості різко притулився правим боком до стовбура. Я зреагував моментально, встиг праву ногу перекинути на лівий бік коня і перемістити сюди ж своє тіло, тримаючись за луку сідла. Якби я не встиг зреагувати, то моє праве коліно було б розтрощене о стовбур дерева. Я зупинив Матроса. Зупинилася і вся група. Володя Івлєв сказав:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше