6,6 Чорний коник

                  Почалася сльотава осінь 1961 року. По осінній повені на Ваю прийшли останні баржі з вантажем і з поповненням в людських резервах, а в їх числі з розподілу прибуло і кілька випускників інститутів. Дощі, сльота, непролазний бруд на вулицях, без якого важко уявити російську глибинку. Для того щоб перейти вулицю з одного тротуару на інший, необхідно надіти болотні чоботи. У клубі, в кабінеті завідувача, я зберігав свої штиблети. Тут я перевзувався і займався тим, чим і повинен займатися зав. клубом.

                   Не все вічне. Тривала пора осінніх дощів закінчилася. Настали сонячні погожі дні. Бабине літо – найкрасивіша пора в тайзі. Осінь тут коротка, тому листя дерев, перед тим як впасти на землю, дружно забарвлюються в різні кольори. На крутих схилах берегів Вішери золотом сяють берези. Кривавими плямами листя горобини виділяються серед золотих беріз, створюючи враження, наче величезний поранений казковий звір, пробігаючи вздовж річки, кров'ю забризкав золоте вбрання Вішери. Вранці придорожні калюжі покриті тонким шаром криги. Біля калюж, уздовж лісових доріг дружно ростуть сироїжки, щільно притулившись один до одного рожевими капелюшками. Три-чотири помахи косою і діжка буде наповнена цими чудовими за смаком грибами. Повітря в цю пору року настільки чисте і прозоре, що мимоволі згадуєш Фета: «Єсть в осєні пєрвоначальной короткая, но дівная пора – вєсь дєнь стоіт, как би хрустальний, і лучєзарни вєчєра». Люблю я Україну, але люблю і національну Русь, але не Росію - не денаціоналізоване співтовариство.

                 Російський хліб неприйнятний моєму організму, тому у мене почалися проблеми зі шлунком. Постійна печія і відрижка хлібними дріжджами мене довели до того, що я змушений був летіти літаком в Красновішерськ до лікарні. Літак летить не вище 200-ти метрів над гірськими схилами. В ілюмінатор видно окремі дерева. З такої висоти краса осіннього забарвлення берегів Вішери зачаровує. Восени дуже красива долина Тебердинської ущелини на Північному Кавказі. Не можливо визначитися, що красивіше: осіння Вішера, чи осіння Теберда, бо кожне з них по-своєму красиве. Уздовж берегів Вішери, поперек її русла видно стометрової ширини смуги лісу різного відтінку. Темно-зелені смуги змінюються світло-зеленими смугами.

                  – Красива тайга? Подобається? – у літаку запитав мене сусід.

                  – У горах осінній ліс особливо гарний. Мене зацікавили смуги. Не знаходжу їм логічного пояснення.

                   Мій сусід почав розповідати мені дивну історію:

                – Смуги різних відтінків в тайзі залишив після себе француз. Це пам'ятник розумному французу і російській дурості. У перші роки Радянської влади один французький капіталіст у Радянського уряду взяв у концесію землі по Вішері. Взяв з умовою валити ліс і відправляти його до Франції. Француз ліс валив не безладно російським способом, а залишав смуги незайманого лісу для природного відновлення лісових ресурсів. Залишав цілими дерева, як насінники. Ви, напевно, звернули увагу на те, що тут не росте сосна. У сосни основний корінь йде вертикально глибоко вниз. На уральському кам'яному ґрунті сосні рости ніде, тому тут ростуть ялина і ялиця, береза і осика. Це основні чотири породи дерев. Якщо вирубати смугу хвойного лісу, то на цьому місці буде рости замість хвойних дерев береза і осика. У природі відбувається природна взаємозамінність. Там, де француз смугами вирубав темно-зелену хвою, тепер ростуть світло-зелені берези та осики, тому тайга тут смугаста. Чому ці смуги є пам’ятником російської дурості? У районі Усть-Улса багато всіляких руд. Якщо Ви були на альпійських луках Кер-Каменю, то, можливо, звернули увагу на гору, яка стоїть посеред болота. Гора ця з чистого залізняку, в якому заліза не менше 80%. За якийсь час, після того, як француз почав валити ліс, він звернувся в Радянський уряд за дозволом поставити в Усть-Улсі домну і плавити чавун, з подальшою відправкою його до Франції. Отримавши дозвіл, француз побудував в Усть-Улсі невелику домну. Домна справно працювала, чавун і ліс відправлявся до Франції, а представники місцевого населення мали добрий заробіток. Чавун залізницею доставлявся в морський порт, де його перевантажували на кораблі. Одного разу при перевантаженні чавунних чушок на корабель портальним краном з великої висоти звалилася на пірс чавунна болванка і розкололася. Болванка всередині була заповнена чистим золотом. Француза заарештувати не вдалося, бо він в цей час не перебував на території СРСР. Концесію анулювали, а на Ваю приїхали слідчі ВЧК. Допитували всіх жителів довколишніх селищ, але нічого з'ясувати не вдалося. Суть в тому, що золото в такій кількості можна добути тільки рудним способом. Про золоті рудники тут ніхто нічого не чув. Ймовірно, у француза була золота копальня, і можливо не одна, але з місцевих жителів ніхто на копальнях не працював. Швидше за все, на копальнях працювали втікачі-злочинці з виправних таборів. Таборів в цих краях завжди було багато. Можливо, розраховувався француз з шахтарями золотом, але нікому живим піти з заробленим золотом не вдалося. Шахти були підірвані, або затоплені разом з робітниками. Все зникло безслідно.

О              дного разу, по поверненню з Красновішерська, я на вулиці селища Вая зустрів п'ять вершників. У них хороші, вгодовані коні, а на конях виблискували новизною відмінні шкіряні сідла. Це були геологи. Я познайомився з ними. Дізнавшись, що я шахтар, керівник геологів став умовляти мене перейти працювати до нього в геологічну експедицію. Я б з радістю погодився, але в недалекому майбутньому я збирався повертатися додому.