Культ Істини, Книга Третя, ЛІгво Великого ЗвІра

10,23 Премдор

                У братів Халєва все йшло добре до того часу, поки між братами не почалися непорозуміння з приводу розділу доходів. За цієї причини брати були змушені продати підприємство за 8 мільйонів доларів. З початком мого працевлаштування на підприємство «Халєва» почався двомісячний процес передачі підприємства новому господареві. До цього часу чисельність адміністративних працівників на підприємстві була мінімальною: секретарка, бухгалтер і технолог. Господарі підприємства теж працювали в поті чола, бо старший брат виконував роль директора підприємства, а молодший брат був його помічником.

             З першого січня 2000 року підприємство повністю перейшло в руки нового господаря. Тепер підприємство стало називатися «Премдор». «Премдор» – буквально, «кращі двері». «Премдор» - міжнародна промислова корпорація, що спеціалізується на випуску дверей. Головне управління корпорації «Премдор» знаходиться в Канаді. Підприємства корпорації «Премдор» є в багатьох країнах Південної і Північної Америки, Європи, Африки та Азії. Новий господар нашого підприємства вступив у корпорацію «Премдор», віддавши частину акцій свого підприємства цього об'єднання. Якщо підприємство «Халєва» поставляло свою продукцію на внутрішній ринок Ізраїлю, то, за нового господаря, ставши частиною корпорації «Премдор», це підприємство стало обслуговувати не тільки внутрішній ринок Ізраїлю, але і поставляти свою продукцію на міжнародний ринок. Зміна господаря підприємства та переорієнтація підприємства на нові ринки збуту спричинили за собою реорганізацію підприємства на всіх рівнях.

            За договірної умови адміністрація підприємства повинна була щомісячно платити новому господареві 170 тисяч шекелів (близько 40 тисяч доларів США). З огляду на те, що особистий дохід нового господаря нашого підприємства, як було оголошено в засобах масової інформації Ізраїлю, був третім в Ізраїлі, можна зробити висновок про те, що в Ізраїлі таких багатих підприємців, як в Україні, немає. В Ізраїлі існує пропорційний податок на особисті доходи громадян країни, який має максимум в 50%. Пропорційним податком обкладаються всі доходи громадян, тому, якщо громадянин Ізраїлю виграв в лотерею мільйон доларів, то він зобов'язаний віддати державі у вигляді податку половину цієї суми.

               Новий господар надав адміністрації підприємства повну свободу дій, що спричинило за собою зміни в штаті адміністративних працівників. З'явилася посада директора підприємства і посада заступника директора. Кожному адміністративному працівнику захотілося більше заробляти, але виконувати менший обсяг роботи, тому чисельність адміністративних працівників різко зросла, і збільшився заробіток адміністративних працівників. Гроші з неба не падають, тому збільшення витрат на господаря і на адміністративних працівників спричинило за собою скорочення чисельності робітників підприємства. Після свята європейського Нового, 2000-го, року на підприємстві було звільнено 30% робітників. Звільнили навіть таких робітників, які пропрацювали на цьому підприємстві 12 років. Звільнили тих, які вважали себе «незамінними» фахівцями, і «прохолоджувалися» вони під час вимушених простоїв й не погоджувалися працювати в надурочний час. Мінімальна тарифна ставка в обчисленні американської валюти дорівнювала чотири долари на годину. У «незамінних» фахівців годинна тарифна ставка варіювала в межах 6-10 доларів США. Робітнику з високою годинною тарифною ставкою немає сенсу погоджуватися працювати понаднормово, так як за умовами пропорційного державного податку близько 50% надбавок за роботу в надурочний час відраховувалося на користь держави, тому «незамінні» фахівці відмовлялися працювати понаднормово. Звільнивши «незамінних», адміністрація підприємства «вбила двох зайців» - різко скоротила витрати фонду заробітної плати і підвищила продуктивність робітників.

            З першого дня роботи на підприємстві я поставив собі умову: «на роботі ні хвилини перепочинку», тому я не був звільнений, бо зумів своїм ставленням до праці довести, що я – потрібний підприємству фахівець. Два місяці я пропрацював і не був звільнений. Тепер я можу бути впевненим в тому, що мене і в наступні шість місяців не звільнять. Мені ніхто не встановлював випробувальні терміни, і ніхто про це не говорив. Я сам собі встановив критичні періоди робочого стажу, в момент настання яких я міг би бути звільнений з підприємства. Ці періоди моїм уявленням були такі: два тижні; два місяці; шість місяців; рік; два роки. По закінченню двох років можна буде сподіватися на те, що на підприємстві мені вдасться пропрацювати до виходу на пенсію, але зловживати довірою начальства не слід, щоб не потрапити в розряд неугодних людей.

             Скорочення штату робочих проводилося кілька разів. У перший раз звільнили майже всіх підсобних робітників і кілька верстатників. Після масового звільнення робітників, помічники операторів верстатів відчули, що і над ними нависла загроза звільнення, тому вони в хвилини вимушеного простою самостійно шукали собі роботу. Вони займалися профілактичним чищенням верстатів, прибиранням приміщення та переробкою відходів. Найлегше було займатися переробкою відходів, але цю роботу я самовільно освоїв вже давно, ввівши її в свій обов'язок, і намагався не допустити того, щоб цю додаткову роботу у мене перехопили.

              Перші два місяці роботи у мене був мінімальний заробіток, який в перерахунку на американську валюту дорівнював 735 доларам на місяць. Заробіток невеликий, але жити можна, і можна не тільки щомісяця висилати частину заробітку своїм дітям в Україні, а й відкрити в банку накопичувальний рахунок. По закінченню перших двох місяців роботи мене зрідка стали залучати до роботи в надурочний час.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше