10,31 Небезпечна безпека

                Безпека будь-якої спільноти превентивна по відношенню до безпеки будь-якого члена цієї спільноти, бо тільки в безпеці спільноти полягає безпека індивіда. З цією метою іудеї і євреї в усіх країнах проводять тотальний збір інформації про всіх осіб і події, що представляють будь-яку небезпеку ізраїльському співтовариству. Інформація, яка насторожить іудея, буде негайно передана в найближчу синагогу, бо основною метою існування синагог є збір інформації про все існуюче.

             Якщо людина, будь-якої національної приналежності, печеться про прогрес сіонізму, тоді ця людина – єврей, незалежно від того, ким він народився, і чи вірить він в існування єврейського бога, або ж заперечує існування такого. Сучасне ім'я єврейського бога «Елохім» має кілька визначень, які доповнюють один одного. Головним визначником є ​​«Бог-колектив». Саме тому новітні теологи іудаїзму стверджують: «Якщо колектив євреїв складається з дев'яти осіб, або в меншій кількості, тоді у них Бога немає. Але там, де є десять і більше євреїв – Бог у них є». Це істинно так, бо, якщо зберуться разом десять чоловіків однієї національності, тоді у них автоматично утворюється духовний психічний центр, який у друїдів мав назву «Кондон» (пан колектив). Визначник «Елохім» має таке ж значення, як і детермінанти «Кондон» і «Аллах». Детермінант «елохім» складається з трьох слів: «ель», «о», «хім», що буквально перекладається як «Бог, або життя». Залишається тільки поставити знак питання, бо єврейський бог – психофізичний центр Смерті, який має усвідомлення власного існування. Цю істину знають всі євреї, але не єврею вони про це ніколи не скажуть. І євреї прекрасно знають про те, що живуть вони тільки один раз, тобто ніяких реінкарнацій з їх свідомістю не відбувається, і статися не може, бо про це ж говорить їхня релігія. Звідси висновок: «Якщо іншого життя немає, і немає ніяких царств небесних, тоді необхідно брати від життя все, що зможеш. Брати правдами і кривдами, не гребуючи ніякими засобами, а для цього завжди треба бути переможцем». Але, якщо хочеш бути переможцем, тоді тримайся колективу, бо один прутик зламати легко, а віник зламати нікому не вдасться». Колективом треба перемагати супротивників, але при недостатній інформації противника перемогти важко, тому іудеї, в першу чергу, приділяють максимальну увагу збору інформації про все і про всіх.

               За часів мого перебування в Ізраїлі мені неодноразово приділяли увагу таємничі незнайомці для з'ясування деяких питань. У різний час до мене підходили незнайомі мені люди і починали розмову на теми, які можуть допомогти моєму співрозмовнику з'ясувати про мене те, що було прихованим для спільноти, в якій я перебуваю. Найчастіше такі розмови проводилися в обідні перерви на підприємстві, на якому я працював. Такі люди на підприємстві з'являлися раптово, були одягнені в робочу форму нашого підприємства, проводили зі мною бесіду, а після бесіди зникали і на підприємстві більше не з'являлися. Бесіди «по душах» зі мною проводилися, але так щоб мої товариші по роботі не звернули на це жодної уваги і ні про що не здогадалися. В обідню перерву я йшов у двір підприємства, і розташовувався в тіні виробничої будівлі на траві. В цьому місці я відпочивав найчастіше на самоті, тому тут можна було вести зі мною бесіду без побоювання бути почутим стороннім слухачем. Одного разу в обідню перерву до мене підійшов і сів поруч зі мною чоловік, якого я на підприємстві раніше не бачив. Він завів зі мною бесіду. У бесіді він мені зокрема повідомив:

             – У Києві мене викликав до себе посол Ізраїлю і вручив мені величезну суму грошей. Він мені сказав про те, що ці гроші я повинен використовувати в одній справі. А у тому випадку, коли СБУ стане відомо про мою діяльність, тоді мені негайно повідомлять про це, а я повинен буду терміново приїхати в аеропорт. Він мені показав паспорт і квиток на літак і сказав про те, паспорт цей зроблений на моє ім'я і квиток оформлений на моє ім'я, а також про те, що паспорт і квиток мені вручать в аеропорту і без затримки відправлять літаком до Ізраїлю. Так потім і сталося.

             На що розраховував цей чоловік своїм одкровенням, якщо це не було брехнею? Цю людину мені більше не доводилося бачити. Іншим разом в обідню перерву на тому ж місці до мене підійшов інший незнайомий мені чоловік і почав розмову без вступів:

           – Ти в молоді роки в місті Сталіно був членом «Комсомольського Патруля», яким керував Анатолій       Білий?

            – Так.

           – Анатолій Білий після деяких неприємних для нього подій виїхав в місто Миколаїв. У Миколаєві він очолював ДНД. Тут у нього теж з'явилися великі неприємності, так як його звинуватили в тому, що він перевищує владу, використовуючи її в корисливих цілях.

          – У місті Сталіно, яке згодом було перейменоване в місто Донецьк, заслуги Анатолія Білого присвоїв собі Луньов і зробив на цьому присвоєнні запаморочливу кар'єру. Я його добре знаю з тих пір, коли він ще був студентом Рутченківського гірничого технікуму. Будучи вже першим секретарем міському комсомолу він одружився на моїй сусідці, тому у мене була можливість простежити його життя та діяльність протягом багатьох років. В даний час Луньов є почесним громадянином міста Донецька. Анатолій Білий був змушений виїхати з Донецька, бо Анатолія в Донецьку знищили б фізично, так як він знав те, чого не можна знати громадськості. Я настільки добре знаю Анатолія Білого, що не можу повірити в те, що він міг переступити закон. Не міг він цього зробити. Не міг. Тому що совість йому не дозволить. Можливо, в місті Миколаєві «дістав» його противник з Донецька, або ж Анатолій придбав в Миколаєві собі нових впливових противників. Інших причин звинувачення Анатолія Білого я не бачу.