КупальськІ БлудницІ

4

Щоб трохи освіжитися та відійти від випитого алкоголю вирішив сходити на вже знайомий став. Рибальського спорядження на цей раз з собою брати не став. Настрою рибалити сьогодні не було абсолютно ніякого, а от трохи скупатися в теплій водичці мені б точно не завадило. Тож одягнувши плавки й прихопивши з собою рушника я за лічені хвилини був на березі, де вчора зустрів дивакувату бабцю.

Вода дійсно була пречудова. Занурившись з головою, з задоволенням відзначив як вона не лише швидко змила втому та легке сп’яніння з тіла, але й очистила мізки і додала бадьорості. Трохи поплававши біля берега я випадково кинув погляд на острів, що бовванів посеред ставку й в голову прийшла відчайдушна ідея. А чом би мені не сплавати туди і не подивитися на все своїми очима? Купала випадало на завтрашню ніч, тож там вже повинні вестися якісь приготування. Те, що це приватна територія, якось мало хвилювало. Навіть якщо мене і спіймають то й що? Просто витурлять з острова та й всі проблеми.

Сам став був не надто великим, і до острова мені треба подолати не більше ста метрів. Проплив я їх прудко і вже за декілька хвилин готовий був ступити на острів. Дзуськи. Почувши мій плюскіт з заростів верболозу вискочило два величезних добермана. Люто вишкіривши свої гігантські ікла, собацюри миттєво відбили у мене бажання продовжувати свою затію. Розвернувшись я швидко повернувся на свій берег, і підхопивши рушника розчаровано поплентався до будинку старого Семенюки.

Наступний день розпочався для мене з ранкового візиту несподіваної гості. Я ледь встиг помитися й нашвидкуруч поснідати залишками вчорашньої закуски як у ворота садиби постукали. Відкривши хвіртку зі здивуванням побачив перед собою сільську старостину. На цей раз жінка була одягнута в блакитну блузку й чорні джинси. Очі вона ховала за великими сонцезахисними окулярами, на вустах жінки сяяла приязна посмішка. Чемно привітавшись я відразу поцікавився мету її приходу.

– Доброго дня й вам, пане Іване! – Весело промовила Марина Олексіївна й пояснила. – А навідалася я до вас, щоб дізнатися як ви тут облаштувалися. Все нормально?

– Так. Все чудово. Не варто було турбуватися за мене.

– От і добре, – посмішка на обличчі жінки стала ще люб’язнішою. – Рада що вам у нас подобається. А щоб враження від Тартаковця стали ще більш незабутніми, дозвольте запросити вас на наше щорічне святкування Івана Купала, яке відбудеться цієї ночі на острові, що посеред ставку.

Від такої несподіваної пропозиції я просто отетерів. Якщо вірити моїм недавнім товаришам по чарці, на острів могли потрапити лише обрані гості, і моя вчорашня спроба самому це зробити, яскраво це підтверджувала. Тепер же мене чомусь самі зарошують відвідати це таємниче місце. Чому? Навіщо? Що криється за тією люб’язністю? Відповідей на ці запитання у мене не було, та й втрачати таку нагоду було б дурістю, тож ввічливо подякувавши даю свою згоду. Старостиха вдоволено кивнула головою, і попередила, що зайде за мною надвечір, щоб я був готовий. Так ми й розсталися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше