Глава 18. Всім синоптикам на зло

Евеліна тупцювала біля стійки митного контролю, поглядаючи на табло, яке показувало, що до посадки на рейс Київ - Тель-Авів ще дві з половиною години.

Белла Йосипівна в добряче потертому манто і дурному капелюшку, трохи пом'ята і розгублена, стояла поруч. Переживала, природно, як переживають багато людей похилого віку перед дорогою. Боялася відійти від двох валіз більше, ніж на два кроки. Стискала в руках сумку, постійно перевіряючи, чи на місці паспорт та квиток. Діставала, гортала, вдивлялася в рядки, знову ховала в сумку і за дві хвилини знову лізла туди.

Марік «не зміг» проводити маму - був дуже зайнятий. Белла Йосипівна із задоволенням його вибачила і надала право відвезти себе в аеропорт стерві-невістці. Трохи наполягала на тому, щоб Соня відпросилася зі школи, а Вадик пропустив заняття в коледжі, але тут вже Евеліна, внутрішньо зібравшись, рішуче сказала: «Ні-ні, я сама вас проводжу, не вибиватимемо їх зі звичного ритму».

Подумки навела ще один аргумент «У вас, шановна Белла Йосипівна, було майже чотири місяці, щоб поспілкуватися з дітьми, але якось особливого бажання у вас не було - ні пограти з ними, ні поговорити, ні провести час. Тож тепер не треба городити город, задовольняти свої амбіції за рахунок онуків, та тягти їх до аеропорту».

Самій Евеліні довелося перенести консультацію, але вона була така рада, що ця подія - від'їзд свекрухи - вже зовсім близько, що не вважала це за працю чи незручність. Головне, щоб вирушила, нарешті.

- Евеліна, і, найголовніше, зверни увагу на те, що у Маріка потіють ноги. Він по півдня ходить у мокрих шкарпетках. З цим треба щось робити.

"Те, що у Вадика аденоїди, вас не хвилює, схоже", - подумала Евеліна, але вголос сказала:

- Так, звичайно, не хвилюйтеся, я простежу за цим.

- Як тут можна не хвилюватися, - Белла Йосипівна підібгала губи, - коли у вас у родині все шкереберть? Подивися, будь ласка, в синій валізі, чи зверху лежить моя біла кофточка. У Тель-Авіві плюс 25 мені потрібно буде відразу ж переодягтися.

- Я точно знаю, що зверху можна не дивитися, - сказала Евеліна.

- 24-го Маріку до стоматолога. Ти пам'ятаєш? - спитала свекруха.

- Звичайно пам'ятаю. І йому нагадаю ще раз.

- І ще ... Його зимова куртка вже виглядає просто страшно. Він її носить четвертий рік.

У Белли Йосипівни задзвонив телефон.

- Так, синочку, так, мій гарний ... Ні, ще чекаємо. Рейс не затримується, але приїхали зарано. Нічого, у мене все добре. Я зателефоную, коли буду на місці... Не хвилюйся. Дати трубку Евеліні? Я тебе цілую.

Евеліна не любила говорити телефоном у присутності інших людей. Тим більше з чоловіком, але довелося відповісти.

- Вітаю!

- Малеча, вибач, що так сталося. Добре, що я не відпрошувався, бо одна нарада щойно закінчилася, а друга почнеться за годину. Потерпи ще трохи, окей?

- Та все нормально. Ми чекаємо тут біля табло. Ось-ось оголосять посадку. Все добре. Розмовляємо.

Попрощавшись із чоловіком, Евеліна віддала телефон Беллі Йосипівні.

- Спасибі!

Белла Йосипівна продовжувала говорити.

Евеліна дивилася крізь шибку на льотне поле. На відміну від затятих мандрівників, її не манили заповітні дали. Куди б не поїхала, другого дня хотілося додому, до себе, в рідний безлад, до м'яких піжам і тепленьких пледів. Щоб Сонька перед дзеркалом крутилася, Вадик огризався, Марік зображував із себе батька сімейства… Ну та інші домашні радощі…

Евеліна перевела погляд на Беллу Йосипівну. Та вже дала спокій своїй сумці та стояла, переступаючи з ноги на ногу, шукала, про що ще потурбуватися.

Літня жінка... Та яка там літня, просто стара. З глибокими зморшками навколо рота, нафарбованого липкою червоною помадою. У безглуздому капелюшку. Розгублена. Неприкаяна. Нікому не потрібна. Ніде ніхто їй не був радий.

Жалюгідна, незважаючи ні на що…

Оголосили посадку.

Евеліна зробила крок до свекрухи.

- Не турбуйтеся ні про що. Бережіть себе. Все буде добре.

Белла Йосипівна трохи ухилилася від обіймів і сказала:

- Знаєш, Евеліно... Ммм... Ти пробач мені. Якщо що не так… І потурбуйся про Маріка, якщо зі мною щось трапиться… І про дітей також… Обіцяєш?

Евеліна вросла ногами у підлогу аеропорту. Чи не чується їй? Белла сказала «пробач»?

- Не кажіть так, - Евеліна рішуче обійняла свекруху і додала, - обіцяю. Але ви тримаєтеся молодцем, і... щоб нічого не траплялося. Обіцяєте?

Белла Йосипівна лише махнула рукою.

- Та я... Що я? Аби у вас усе було добре.

«Виявляється, буває і так, - думала Евеліна дорогою до міста з аеропорту, - думаєш одне, а в житті все трохи по-іншому».

У житті все трохи по-іншому.

- Ну що ж, мої дівчатка, підбиваємо підсумки? - Ольга любила проводити такі підсумкові наради. Все-таки, їхній бізнес був не зовсім бізнес, і разом із доходом, який вони отримали за свої консультації, тренінги, вебінари та майстер-класи, потрібно було підрахувати те, що не підкорялося підрахункам, - Евеліна, чому така кисла? На мою думку, ти сьогодні маєш просто світитися від щастя. Хіба ні?

- Зараз засвічусь, - усміхнулася Евеліна.

- Проводила?

- Так.

- Чудово. Я маю сказати, що твій модуль «Що заважає жінці стати багатою» на першому місці по переглядах у цьому кварталі. Цю тему розвиватимемо.

- Я хочу взяти на себе ще «токсичних» родичів.

- Свекруха, і як із нею боротися?

- Швидше, мамо чоловіка, і з чим її їдять. Дуже складна тема. І потрібна.

Усі розреготалися.

- Це твоя тема, - Ольга теж усміхнулася. - Іра, ти виглядаєш так, ніби у тебе дві години тому був чудовий секс.

Ірина подивилася на годинник.

- Я б сказала вже не дві години, а майже чотири, але ... Жінка і повинна виглядати так, ніби у неї щойно був чудовий секс. Хіба не так?

- Абсолютно так. Щастя та секс - це твоє. Продовжуй працювати у цьому напрямку.