9 глава, Аня

9 глава

Аня.

Ці три дні я провела виключно з Марго, а після відпочивала у номері готелю. Адже ці дні у мене були насичені. Я б сказала, навіть дуже. Вражень від екскурсій у мене багато. Та інформації теж багато, що хотілось просто полежати, відпочити. Ну, звісно ж переглянути ті фотографії, які зробили за день. А їх було багато. Багато пейзажів і нас з Марго.

Я стою на борту яхти перед Максом. Він дивиться на мене і посміхається. Просто посміхається і мовчить. А мені від цього стає ніяково. Все більше і більше стає ніяково. Вже хотіла запитати, чому він мовчить, але Макс сам заговорив.

- Чудово виглядаєш

- Дякую. А чому саме яхта? Чому ти для побачення вибрав саме її?

- Навіть, не знаю. Напевно, що захотілось просто поплавати на яхті

- Зрозуміло. Її ж мабуть дорого орендувати

- За це не переймайся — я подивилась на нього здивовано ― чому так дивишся?

- Я просто бачила скільки коштує оренда яхти. Може розкажеш щось про себе?

- Хотів тебе попросити те саме — Макс почав сміятись — ну, добре почну з себе. Я взагалі син відомого бізнесмена зі столиці — тепер зрозуміло звідки у нього є такі гроші — на Гаваях відпочиваю не вперше

- Як цікаво. І скільки ж вже відпочивав на Гаваях?

- Вже тричі. Це третій раз. А ти?

- Я вперше. І мабуть, що востаннє

- Чому?

- Це ти я так розумію багатенький і можеш собі дозволити відпочинок тут скільки завгодно. А я важко працюю. Декілька років збирала гроші на поїздку сюди. Тому, якось так — я знизила плечима

- Хм, зрозуміло — ми ще випили по ковтку шампанського. Після знову розмовляли. Виявляється, що Максим цікавий хлопець. Розповів мені, що йому вже набридла знаменитість. А я навіть не уявляю що це, коли тебе всі впізнають. Можливо дійсно це напружує, коли за тобою бігає натовп журналістів, які так і хочуть щось запитати. А я б була не проти такого життя, чесно кажучи. Тільки як же цю знаменитість здобути? Ось це величезне питання. Знаю, що дехто досягає знаменитості через свої малюнки, ось тільки у мене таланту немає... при чому жодного. Що тільки і вмію сидіти в офісі та створювати сайти на замовлення. Цікаво, а Макс взагалі хоч день десь працював?

Ми з Максом говорили дуже довго, а потім він запропонував мені трохи потанцювати на борту. Заграла легка музика. Ми почали танцювати. Хм, а він непогано рухається. Рухи такі легкі та впевнені, що мені стало якось ніяково. Він зупинився і ми в якусь мить почали цілуватись.

Цей поцілунок видався дуже ніжним. І водночас почав нагадувати мені той вечір на дискотеці.

“- Дівчино, і все ж давайте я вас пригощу коктейлем?

- Ну, добре — я була тоді вже п’яна, бо випила декілька коктейлів.

- Бармен, нам два алкогольних мохіто — сказав Макс.

Після того як ми трохи випили, пішли танцювати. І там же у натовпі інших людей почали цілуватись”

Я відсторонилась від Макса. Він подивився на мене здивовано.

- Ти чого?

- Я згадала

- Що згадала?

- Той вечір... дискотеку — я подивилась на хлопця розгубленим поглядом — я пам’ятаю, як ми випили коктейлі, і танцювали, а потім почали цілуватись...

- А після пішли до мене у номер — додав Макс

- Так. І я забула у тебе свою кофтинку — я почала сміятись зі всієї цієї ситуації, що зараз відбувається. Це ж треба, музика і поцілунок мені нагадали той вечір.

Ми декілька хвилин стояли і просто мовчали. А потім я підійшла до бортика яхти і почала дивитись на хвилі. Макс підійшов до мене і став так само як і я.

- Знаєш, а це не вперше у мене — сказала я

- Що саме?

- Те, що я ось так знайомлюсь з хлопцем

- Був вже такий досвід?

- Ага, не дуже вдалий. Тому я собі пообіцяла, що більше ніколи не буду так знайомитись. Але...

- Ясно. А чому досвід не вдалий?

- Я з тим чоловіком місяць тому розлучилась... він мені зрадив. Ми повинні були сюди їхати удвох. Але не склалося

- Зрозуміло. А я ніколи не був одружений. Весь час у справах, то про яке сімейне життя може йти мова. Тато весь час тягає мене по всяким заходам, в офісі постійно знаходжусь... тільки влітку знаходиться час аби відпочити і то тато не в захваті від цього

- Чому?

- Тому що каже, що роботи багато. Типу треба працювати, репутацію свою тримати і тому подібне

- Важко напевно в такому ритмі жити — припустила я

- Авжеж. Приходжу додому і з ніг валюсь. Тільки виходить, що переодягтись — Макс почав сміятись — я був би не проти позбутися цієї популярності

- Чому?

- Бо все це мене дістало. Хочеться жити життям звичайної людини. За якою не бігає натовп журналістів

- Зрозуміло. Мені це не знайомо

Ми ще стояли і розмовляли хвилин двадцять. А хвилі ставали все більше і більше. До нас підійшов капітан і сказав, що треба повертатись на берег, бо хвилі дуже великі для такої прогулянки.

Тому ми повернулись на берег і Макс запропонував мені з ним пообідати. Я звісно погодилась. Ми ж домовлялись провести цей день разом. Я хоч одну обіцянку повинна стримати.