Курортний роман

13 глава, Аня

13 глава

Аня.

Ця подія з батьком Дена вивела Макса з колії. Мабуть, що добре знає цього чоловіка. Ще не бачила його таким. Цілий день був якимось напруженим. Коли ми були у барі він трохи перебрав. Випив декілька коктейлів і сп’янів. Довелось їхати до готелю на таксі. Я завела його у номер. Він зразу ліг на ліжко і заснув. А я пішла до себе у номер. Перед тим повісила на його дверній ручці знак “Не турбувати”. Не треба, щоб у номер хтось заходив. Забрала його ключ собі, щоб зранку зайти до нього.

Зайшовши у свій номер, я зразу пішла в душ. Стала під краплі води і просто стояла, навіть думати не хотілось ні про що. Раптом я почула, що мій телефон почав дзвонити. Мені довелось вийти з душової кабінки. Замотавшись у рушник, я взяла слухавку. Навіть не подивилась хто телефонує.

- Алло, я вас слухаю

- Привіт, доню. Як ти?

- Зі мною все добре. Ти як?

- У мене теж все добре. Я сьогодні забрала твою машину з автосервісу

- Тільки сьогодні? — з непорозумінням запитала я. Адже мама повинна була її забрати вже давно. Я вийшла з ванної кімнати та сіла на крісло.

- Так. Ці працівники щось наплутали, замість того щоб пофарбувати машину як ти казала у червоний колір, вони пофарбували у жовтий. Як вони сказали, що переплутали машини, адже таких було дві. Але зараз все добре. Перефарбували безкоштовно. Так що машина вже стоїть у гаражі

- Дякую, мам

- До речі, як відпочивається?

- Добре. Єдине що, бачила на днях Руслана. Він все таки скористався квитком. Але на щастя зняв номер у іншому готелі

- А де ви зустрілись? — запитала мабуть, що здивовано мама.

- В одному ресторані. Питав мене як я, як машина... розізлив мене. Сподіваюсь я його більше не побачу

- Я теж на це сподіваюсь. Ну, все доню, мені час їхати на роботу. Хорошого тобі вечора

- А тобі хорошого дня — я поклала слухавку. Це добре, що машина вже знаходиться у гаражі. Чому я її хотіла перефарбувати? Запитаєте ви. Хотіла, щоб про колишнього нічого не нагадувало, адже колір машини вибирав він. Машина до речі, була білого кольору. І кожну зиму на неї було боляче дивитись. Адже була весь час брудною. А помити її не дозволяв Руслан. Казав “Навіщо мити, і так через декілька днів буде такою ж брудною”. Можливо він правий, та признавати його правоту зовсім не хотілось.

Одягнувшись у легку піжаму, я лягла на ліжко і вкрилась ковдрою. Взяла у руки телефон і почала шукати інформацію про сім’ю Макса. Щось то повинно бути про них в інтернеті, коли вони такі знамениті. За декілька хвилин я знайшла статті про його сім’ю. Першою на очі мені потрапила стаття про його маму. Невже його мама загинула? Чула, що був теракт. Та ніде не було сказано, що загинули дві дружини бізнесменів. Це виходить у Дена теж мами немає.

Я закрила статтю. І відкрила іншу. Думала якось відволіктись від тієї статті, яку читала тільки що. Статтю, яку я відкрила наступною називалась “Бізнесмен Кириленко Макар Богданович та його меценатство”. Цікаво, кому ж він допомагає? Я почала читати. Вау, який він молодець. Мені щось здається, що Макс теж доклав до цього руку. Тобто допомагав, адже трохи про це розповідав.

Зачиталась так, що не помітила як заснула. Спала всю ніч як вбита, адже день був насиченим та й важким теж. Прокинувшись, привела себе до ладу і вирішила зайти до Макса. Взяла сумочку і пішла у сусідній номер. Зайшла у нього. У номері тиша. Я пройшла у глиб номеру. На ліжку лежить Макс, він спить. Ще досі спить. Я підійшла до нього. Мені здалось, що він не дихає. Підійшовши до нього, я побачила, що він перевернувся на спину. Фух, живий, подумала я. Думала, що він вже прокидається. Але ні. Тому я поклала ключ на тумбочку біля ліжка і залишила записку, в якій написала, щоб подзвонив мені коли прокинеться. І поклала її біля ключа.

Я вийшла з номеру і пішла у ресторан поснідати. Хоча сніданок по часу через двадцять хвилин повинен закінчитись.

Вечір.

За день я встигла полежати на пляжі та поплавати в океані. В цій дуже солоній, але чистій воді. Що дивишся у воду і бачиш дно. Зібрала декілька мушлів. Навіть ходила у магазин сувенірів, купила два браслетика. Один собі, а інший Максу. Хочу йому подарувати.

Сиджу у номері на балконі, п’ю каву та дивлюсь як працівники вже складають шезлонги та парасольки. А Макс мені за день взагалі не дзвонив. Навіть не знаю чи добре все з ним чи ні. Тут раптом побачила на телефоні номер Макса. Ну, нарешті.

- Анюто

- Нарешті, вже прокинувся?

- Так. Як на рахунок погуляти?

- Ти бачив котра година?

- Так, бачив. То, що підемо, прогуляємось пляжем?

- Ну, добре — я посміхнулась

- Тоді чекаю тебе біля твого номеру за десять хвилин

- Угу

Я поклала слухавку. Зайшла у кімнату, почала переодягатись у легеньку сукню і балетки.

Ми гуляємо пляжем вже півгодини. Макс мене тримає за руку. І розповідає про якийсь кабріолет.

- Максе, я читала про твою сім’ю...

- Що прочитала? — він на мене уважно подивився

- Про твою маму

- Моя мама була дуже добра. Завжди підтримувала мене... батька теж. Весь час всюди була з татом на різних заходах

- Зрозуміло, співчуваю — ми зупинились, я обійняла Макса

- А знаєш чим ти мене зачепила?

- Чим? — я подивилась на Макса

- Ти схожа на неї... така ж добра, чуйна як і вона

Після прогулянки ми повернулись у мій номер. Зайшли у нього. Я відкрила свою сумочку і витягла звідти один браслет.

- Максиме, це тобі — сказала я і дала йому браслет.

- Дякую — ми поцілувались, Макс одягнув на руку цей браслет

- Тобі пасує

- Я такої ж думки — сказав Макс і ще раз мене поцілував.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше