Мальва в снігу

Асканія стала біла, наче сніг, і вогонь в серці Златана згас. Останні півроку він не припиняв шукати її погляду в натовпі перед балконами палацу, заглядав у кожне вікно королівських карет. Але Аскана зникла, і це краяло Златанове серце.

Рідна ж матір Аскани була в захваті. Статус жінки злетів з низів до непередбачуваних висот. Вона переїхала з бідняцької хатини до великого маєтку неподалік королівського палацу. Якось Златан навідався до матері коханої. Жінка сиділа одна в просторій вітальні вся у хутрі та смакувала теплий чай. Вона була абсолютно байдужа до почуттів доньки.

- Як Ви можете?! - скрикнув хлопець. - Аскана страждає, а Ви тут пожираєте грушевий зефір! - Златан підбив ногою тацю, і зеленаві солодкі кульки попадали на підлогу.

- Пішов геть! - скрикнула жінка, затупотівши ногами. - Асканія королева! Чого б це їй страждати?

Відтак Златан щодня бився, як риба у кригу, намагаючись визволити Аскану. Але ніхто з лицарів, відьом чи шаманів не спішив допомагати. Ніхто не наважувався піти проти монарха, і Златан волав від безсилля, наче зранений вовк. Він повертався до своєї оселі, хлопав дверима і напивався до безпам’яцтва, проклинаючи той день, коли король викрав його долю просто зі Златанових рук.

Тоді було літо. Сонце танцювало в рудих косах Аскани. Вона усміхалась, наче янгол, а її сміх грав на струнах його душі свою веселу мелодію. Яскраві зелені очі Аскани досі ввижались Златанові, і він винив себе в усіх нещастях, що випали на їхню долю.

Вони довго готувалися до весілля, проводячи вечори на терасі Златанового дому. Аскана захоплено обирала убрання, гортаючи глянсові альбоми, підкреслювала варіанти, що сподобались, а він дивився на неї, і його серце радісно тремтіло. Вона усміхнулась, коли помітила його пильний погляд.

- Чого дивишся?

- Милуюся. - відповів він. - Чому саме мальви? - запитав, побачивши галочку навпроти вінця з білосніжними мальвами.

- Мальва - символ любові. Пелюстки в них, немов маленькі серденька. - вона провела пальцем по квіточці. - Вони, як я, тягнуться до свого сонця і рясніють його світлом. - Аскана потягнулась до Златана і обхопила руками його шию, чмокнувши у губи.

Весілля було заплановано на наступний тиждень, одразу після закінчення трауру за 144-ю королевою. І нині Златан картав себе за те, що не змусив Асканію одружитися ще за життя чергової жінки правителя.

Того дня повз їхній дім проїжджала королівська карета. Ніби темрява осіла пилом, вулицею розгулювали особисті тіні безсмертного правителя. Екіпаж монарха зупинився навпроти тераси, але король не поспішав виходити. Златан з Асканою перезирнулись, а за хвилину до їхнього двору зайшов низенький чоловічок із в’юнкими каштановими кучерями на голові.

- Панство, доброго дня. Мене звати Сармат, я радник нашого короля. Його Величність проїжджав королівством у пошуках дружини. Скажіть, пані, ви одружена?

- Так! - бовкнув Златан.

- Ні. - промовила Аскана. Вона поглянула на Златана, і її сумний погляд благав про вибачення.

- У такому разі це для Вас. - чоловік простягнув оксамитову коробочку, і Аскана тремтливими пальцями взяла її в руки. - За тиждень Ви станете королевою. - Сармат посміхнувся і так само швидко зник за воротами.

Почувся удар нагайки, заржали коні і королівська карета зникла разом із тінями. Аскана зітхнула. Златан мовчав.

- Він би дізнався і вбив би тебе за брехню. - прошепотіла Аскана, і коробочка випала з її рук, коли Златан так і не підняв на неї очей. - Подивись на мене! Ти не маєш права ображатися! - закричала вона і заплакала.

Златан зітхнув, відчувши, як його серце луснуло, ніби повітряна кулька. Він підняв подарунок короля, відкрив коробочку і побачив акуратну срібну обручку, що назавжди ув’язнить Аскану в палаці. Дівчина схлипнула. Златан подивився на неї, розтулив уста, проте не зміг вичавити жодного звука. Душа вилетіла з його тіла, зробивши його німим-глухим.

А наступного дня чоловічок на ім’я Сармат забрав Аскану з дому.

І тільки маленька білосніжна мальва на сторінці альбому нагадувала про дівчину, що невдовзі стала схожою на квітку - білою, як сніг.