Кривава рута

Щороку в день пам’яті королеви Фловери вулиці тонули у квітах. Рожеві, фіолетові, ніжно-блакитні - вони манили невимогливим, байдужим цвітом на тлі білого лютневого снігу. Як люблячий син, король не забував віддавати шану жінці, що в цей день подарувала йому життя, в якому не існувало смерті. Ніхто вже не рахував роки правителя, який з тридцятирічного віку перестав старіти.

Аскана сиділа перед дзеркалом, і служка на ім’я Мирена розчісувала її побіліле волосся. Під легкими рухами служниці з байдужим обличчям на голові королеви вибудовувалися фортеці й замки з водопадами білосніжного пасма.

Усе в її світі вкрилося снігом. Усі й усе збайдужіло та одвернулося від бідної Аскани. Вона забула про радість. Забула й про сльози. Ніби жива крижана статуя, і тільки яскраві зелені очі голосили на весь світ молитви про спасіння.

Раптом Мирена прибрала руки від волосся королеви. Аскана зиркнула в дзеркало і побачила там Корда. В його руках був невеличкий букетик з багряних квітів. Король очима наказав служці зникнути, і вона хутко вибігла з кімнати. Вони дивились одне на одного крізь відображення, і у погляді чоловіка Аскана бачила образу й притихомирений гнів.

- Асканіє. - промовив Корд і повільними кроками почав наближатися. А вона застигла, як слухняна жертва, що не приховує бажання бути з’їденою.

Король мовчки підійшов і вгледівся у надбудови з білого волосся. Аскана слідкувала за його поглядом, нервово потираючи пальці рук. Корд помітив це й осміхнувся. Він узяв одну квітку і встромив її у зачіску. Волосся спалахнуло, ніби на білий сніг розлили гарячу кров.

- Мені так подобаються квіти в твоєму волоссі. - промовив Корд, спідлоба спостерігаючи за очима Аскани. - Сьогодні все королівство осипле тебе дарами, моя негідна королево.

- Негідна? - прошепотіла Аскана, сподіваючись, що в чоловіка не настільки гострий слух. Але невмирущий король лише посміхнувся.

- Ти моя біда, Асканіє. Мій головний біль. Ніхто ще не суперечив мені. Тільки ти. - він пильно пригледівся до її очей і, схопивши за вільне пасмо волосся, прошепотів. - І це мені страшенно сподобалося! - Аскана схлипнула, і він продовжив укладати квіти. - Сьогодні у твоєму волоссі червона рута - символ краси, жіночності, а також - горя. З тобою моє безсмертне існування перестало бути монотонним, моя гірка руто. - і він знову вгледівся у дзеркало. - Ти будеш зі мною вічно! - прошепотів, і безумна посмішка спотворила його вродливе лице.

Цього дня Аскані виповнилося двадцять. І хоча святкування було не на її честь, сьогодні вона обіцяла собі посміхатися. Продовжуючи глядіти в темні очі правителя, що стояв на нею чорною скелею і сміявся, вона усміхнулась всупереч страху перед чоловіком.

- Усміхаєшся. Прекрасно! - Корд обхопив долонею її підборіддя, змусивши поглянути собі в очі не крізь дзеркало. - Дозволю тобі обрати будь-який дарунок з шанувань Фловері, моя зеленоока крале, якщо обіцяєш завжди всміхатися мені. - Аскана жадібно ковтнула і кивнула, заплющивши очі, але не припиняючи посміхатися.

Щойно за королем зачинилися двері, як голосний схлип вирвався з її горла. Вона надривно вдихала та видихала, намагаючись заспокоїти гарцювання наляканого серця.

Дари королеві Фловері величезною купою укладалися людьми у дворі палацу. Багачі приносили скрині з коштовностями, бідняки несли квіти, що виросли в їхніх садибах, або рукотворні речі. А ввечері все королівство збиралося на площі для святкування.

- Пані. - у дверях знову з’явилася служка. - Його Величність чекає на Вас.

Аскана взялася руками за підлокітники і підтягнулась угору, ставши на ноги. Неприродна слабкість вальсувала під її шкірою кровотоком. Аскана поглянула на себе у дзеркало. Червоні квітки, здавалося, проросли прямісінько з її зраненого серця. Мирена поклала на плечі королеви хутряну накидку.

- Прошу за мною, пані.

На вулиці панувала зима. З неба сипав дрібненький сніг, і Аскана із болем усвідомила, що вперше вийшла на вулицю за півроку шлюбу з королем. Корд стояв, склавши руки за спиною. Безліч варти було розставлено по периметру двору, аби негідна королева не надумала втекти.

Аскана куталась у хутряну накидку. Зима в її тілі ворогувала із зимою навколо, пробігаючи тремтінням по кволому тілу. Корд обернувся, і Аскана змусила себе вичавити посмішку, аби чоловік не передумав. Чомусь її серце вимагало, било кулаками у реберну клітку, аби вона не впустила можливості обрати для себе дар. В очах короля спалахнуло задоволення.

- Ти прекрасна, Асканіє. - він подав їй руку, і вона схопилась за неї, миттєво втрапивши в лещата. - Обирай, що тобі до душі. - Корд усміхнувся і відпустив її зап’ястя.

Аскана поглянула на височенну купу дарів. Величезні скрині, які, певно, ломилися від золота, байдужого кольору букети, плетені корзинки із зимовими фруктами, люстерка й підсвічники… Яскраві фарби перемішалися в її очах. Аскана відчула запаморочення й опустила голову.

- Що з тобою, Асканіє? - запитав Корд, коли на вона помітила непримітну шкатулку біля своїх ніг.

- Я в порядку. - відповіла вона, і нахилилась до коробочки з ніжно-блакитною стрічкою

- Що це? - пролунав зневажливий голос Корда.

- Те, що я хочу обрати.

- Ти впевнена? - вона кивнула. - Тоді відкрий. Подивимося, на що вказало серце моєї королеви.

Корд обожнював слово «моя». Воно означало владу над життям жінки, що нині підвела на нього свої зелені очі. Аскана несміливо потягнула за стрічку і відкрила загадкову коробку. Всередині лежала одинока квіточка теплого бузкового кольору. Вона взяла її пальцями і ніби прозріла. Перед очима на одну мить з’явилося обличчя Златана, і його вуста промовили:

- Не-забудь-мене. - прошепотіла вона водночас із видінням.

- Що це?! - ненависний голос Корда розітнув навпіл образ Златана.

Король вирвав квітку, і вона осипалась попелом на сніг. Чоловік підняв на дружину оскаженілий погляд.

- У магію бавишся?