Якщо зів'яне біла хризантема

- Аскана. Аскана! - гукав голос Златана з-під товщі крижаної води.

Хтось у дитинстві казав їй, маленькій Аскані, що хризантема - символ гіркої правди, і коли вона в'яне, брехня торжествує. Нині правда різала їй серце кривавим кинджалом, що стирчав з тіла короля, і вона ладна була зів’янути.

- Аскано, ти чуєш?

- Златане... - прошепотіла вона.

Хлопець схопив її за руки, і Аскана відчула себе врятованим пташеням, що ненароком випав з гнізда. Златан дивився на неї очима повними небесного супокою. З-за його спини дівчина розгледіла калюжу темної багряної крові.

- Це все я... - вжахнулась вона.

- Не ти, Асканю! - заперечив Златан, обійнявши її, і тривожні схлипи дівчини потонули сіллю в комірі його сорочки.

Раптом залою прокотився гучний здавлений сміх, що переривався кряхтінням старця, який помирав. Аскана знову визирнула з-за Златана і побачила, що вродливе молоде лице її чоловіка-короля перетворилося на зморшкувате обличчя діда.

- Який безглуздий жарт! - вигукнув Корд і ледь не захлинувся кров'ю. - Але це ще не кінець, Асканіє! Не кінець. Істинний ворог ще не показав свого лиця. - і він знову сміявся, доки не засичав, як ранений звір, і не замовк.

Раптом сильний потік вітру відчинив вікна, і волосся Аскани обійняло її за плечі. Дівчина із подивом помітила, що білосніжні пасма знову набули кольору рудого сонця, а руки більше не скидалися на білі руки мерця. Тільки різнокольорові плями й каліцтва нікуди не зникли. Для цього був потрібен час.

- Молодець, хлопче. Розгадав таки! - пролунав старечий голос.

Аскана обернулась і побачила дивного старигана. Він стояв у вікні і, усміхнувшись, простягнув до неї руку. Двері із грохотом зачинились, а потім і зовсім зникли. Чоловік зіскочив з підвіконня на підлогу і повільно підійшов до Корда, опустившись перед ним на коліна.

- Тобі пасує смерть… - прошепотів він.

- Як це розуміти? То ти і справді чаклуєш? А мене змусив голими руками іти на вірну смерть?! - вибухнув Златан.

- А це що по твоєму? - чаклун вирвав кинджал з грудей Корда. - Я дав тобі впевненість у перемозі. Все інше діло ваших з панянкою рук. Моє ім'я Далібор, мила Асканіє. - звернувся до неї чоловік.

- Але пророцтво...

- Смерть короля родиться в один день із ним і вб'є його кинджалом в серце. - проговорив Далібор урочисто-погрозливим тоном. - Хіба щось не так? У день Фловери народилася ваша любов! - чаклун вказав пальцем на їхні переплетені руки.

- Ти знав...

- Чи знав? Звісно! Бо я творець прокляття!

- Чому? - запитала Аскана.

- Ай-ай, яке необережне питання, панянко. Мої мотиви завжди тільки мої! - чаклун устромив руку в грудну клітку Корда і вирвав його блідаве серце. Аскана скрикнула, сховавшись у комір Златана. - Мабуть, старіше цього серця тільки моє! - захихотів Далібор, розглядаючи серце короля, ніби прагнув порахувати кільця на зрізі, щоб упевнитися в своїх словах.

Раптом з того боку стіни, де зникли двері, почулися гучні вимогливі стуки. Вартові на чолі із Сарматом почали бити на сполох. Далібор вгледівся у стіну й зітхнув.

- Пропоную перенестися до більш прийнятного місця. Якщо ви не проти. - чаклун змахнув рукою, і за мить вони перенеслися до старої занедбаною майстерні.

Тут панував аромат застояної, цвілої води. Атмосфера була гнітюча, особливо, якщо зважити на різноманітні інструменти катувань, якими були прикрашені сірі бетонні стіни. Аскана роззирнулась і помітила за склом, що оперізувало весь периметр кімнати, квіти у високих вазонах, як у крамничках. З-поміж інших на Аскану дивилися білі пелюстки хризантеми - квітки, що означала правду. Дівчина опустила погляд, збагнувши слова Корда. «Істинний ворог ще не показав свого лиця!». Аскана торкнулась скла.

- О, хризантеми… - промовив Далібор, спідлоба спостерігаючи за діями дівчини. - Улюблені квіти Фловери. У вас смак справжньої королеви, панянко.

- Королева. - прошепотіла Аскана, і її руку ніби обпекло вогнем. Вона поглянула на Далібора та зіщулилась. - Навіщо Вам серце Корда? Ваше закляття здійснилося, то навіщо ви забрали його серце? - Златан незрозуміло дивився на кохану, тоді як Далібор захоплено всміхався.

- Королева-матір врятувала свого сина одним поцілунком, що зберігається у цьому старезному серці. Вона перетворила його на чудовисько, що знущався з жінок, аби тільки його безсмертя тривало вічність. Необхідно видобути поцілунок Фловери, аби монстр ніколи не повертався у наш світ.

Аскана слухала Далібора і дивилась крізь скло на біляву квітку. Із кожним словом чаклуна її пелюстки згасали, доки не повністю не зів’яли.

- Брехня. - прошепотіла Аскана. - Кажіть, що Вам потрібно! І до чого тут ми?

Далібор голосно засміявся і одним рухом зірвав з її голови волос, сховавши його в торбу.

- Ця загадка позбавить вас сну, мила панянко! - чаклун змахнув рукою і за мить у своїй майстерні він був уже один.