Едельвейси, що згорають

Шалений вітер переніс їх на площу. Учора тут лунав щасливий сміх містян. Нині ж про святкування нагадували розкидані кольорові стрічки та корзинки з напівзів'ялими квітами. Аскана роззирнулась довкола. Останнього разу вона була тут півроку тому, коли носила звичайне дівоче ім’я та щиру усмішку на вустах. Тепер вона була королевою. Удовою. 
Аскана поглянула на Златана. Хлопець стояв спиною до неї, виглядаючи когось звіддаля. Вилаявшись, він обернувся до Аскани. У цей момент крізь неї ніби пройшов потік вітру, змусивши зробити надривний вдих і видих. Дівчина схопилась за плече Златана.
- Що з тобою, Асканю?
- Фловера. - промовила вона, піднявши на хлопця свої зелені очі. - Це вона. - Аскана вдихнула ледь вловимий аромат анемони і ніби впустила у себе дух королеви. - Вона хоче щось повідомити.
Перед очима Аскани почали виникати образи, моменти з життя королеви Фловери. Вона дізналася про їхні стосунки з Далібором, про причину прокляття Корда і ціну, яку матері й сину довелося сплатити божевільному чаклунові. Аскані стало шкода чоловіка-короля, адже він ніколи у своєму довгому житті не знавав любові. Серце защемило, коли дівчина почула останнє послання Фловери:
- Сьогодні на заході сонця Далібор знищить любов.
Немов вирок, прозвучали слова Фловери, промовлені вустами Аскани. Златан зіщулився, намагаючись віднайти в собі сили спитати:
- Як це?
- Із життєдайним поцілунком Фловери і символом всепереможного кохання, нашим волоссям, Златане, він знищить любов! Світ зануриться у вічну темряву! - кричала Аскана, хапаючи його за плечі.
- Заспокойся! - він перехопив її за плечі. - Асканю! Як саме йому це вдасться? Налаштуйся! Почуй!
- Він іде в гори. Туди, де зростає ціле поле квітів, у пелюстах яких живуть щира любов та ненависть. Пелюстки - останній інгредієнт.
- Гори? Гори… - задумався Златан, обернувшись до сонця, яке стрімко скорочувало зимовий день. - Треба поспішати!
Златан схопив Аскану за руку і вони побігли до гірського перешийку, що відділяв одне королівство від іншого. Серце його шалено билося, а ноги впевнено крокували вперед. За півгодини вони вже були біля підніжжя. Златан зиркнув на сонце. Час невблаганно витікав з їхніх рук прибережним піском, що нічого не вартував проти міцної фортеці з каменю.
Колись у дитинстві батько водив Златана гірськими стежками, навчав обирати правильні повороти і не ступати небезпечними шляхами. Згадавши батькову науку, Златан впевнено поставив ногу на байдужу кам’яну глибу. 
Чим вище ставало, тим більше скорочувалась кількість безпечних стежок. Втім, зовсім скоро Златан помітив на пом’ятій траві чиїсь сліди. І хлопець не помилився, коли пішов за цими кроками. 
Невдовзі, він побачив Далібора, який сидів навколішках. Коло нього були розкладені ритуальні предмети, з-поміж яких Златан упізнав серце короля та їхнє з Асканою волосся у невеличкій скляній баночці. Раптом чаклун піднявся на ноги, і хлопець помітив квітку, що мала послугувати останнім інгредієнтом убивчого закляття. Це був едельвейс, квітка любові та ненависті.
- Не соромтеся, проходьте. Я не проти свідків, яких, тим паче, запросила люба Фловера. - промовив Далібор, обернувшись до них. 
- Зупинись, Даліборе! - вигукнув Златан.
- А от ваші коментарі зайві! - чаклун змахнув рукою, змусивши Златана й Аскану завмерти на місці. - Я розкажу вам одну легенду про цю милу квіточку. Жила-була принцеса. І закохався у неї хлопець з іншого королівства. Вони зустрічалися високо в горах, говорили, бавилися. Хлопець дарував їй білі едельвейси, а вона сміялася, приймаючи їх у дар. Принцеса гралася з його почуттями, насміхалася над ним. І справді, навіщо їй якась незграбна квітка, якщо в садах її палацу цвіли дивовижні троянди. Настав день, і принцеса стала його королевою, промінявши щастя із ним на корону. Якось хлопець отримав даровані едельвейси назад. Так, вони стали для нього символом болю. Кохання, що стало ненавистю, розквітнувши цілим полем рідкісних квіток.
- Та принцеса - Фловера? - спитала Аскана. 
- Яка здогадлива панянка. - осміхнувся Далібор, зиркнувши спідлоба.
- Вона тебе любила!
- Брешеш! - чаклун опинився зовсім поруч, схопивши її за шию.
- Любила, навіть коли ти став чудовиськом. Любила!
- Вона назвала любов слабкістю!
- Їй було страшно. - прошепотіла Аскана. - Але вона любила, навіть коли ти прокляв її сина. Любила. Вона так і не змогла вирвати тебе із серця, навіть коли ти…
- Замовкни! - він відступив на кілька кроків. - Я все одно зроблю це.
Раптом Златан звільнився від пут і витяг з кишені кинджал, яким було вбито Корда.
- Навряд чи! - він простягнув його у бік чаклуна.
- Як ти?
- Цей кинджал не такий простий, правда ж? Цей ножичок руйнує закляття, саме тому ним був убитий король. Погано ж ти слідкуєш за такими цінними речами.
Чаклун вгледівся у лезо кинджала. Златан торкнувся рукою плеча Аскани, і вона так само звільнилася з полону Далібора. 
- Пізно. - тихо промовив чаклун, зиркнувши на сонце. 
Щойно промені пофарбували едельвейс у помаранчевий, як два інших інгредієнти заяскрились персиковим сяйвом. Далібор захихотів, і Златан накинувся на нього і повалив на землю, приставивши кинджал до горла.
- Аскано, зроби щось!
Дівчина підбігла до ритуальних речей чаклуна. Потрібно було зупинити процес, розірвати коло. Аскана схопила кришку склянки, де лежало серце Корда, і підставила її до сонця. Гарячі промені впали на поверхню скла, а за мить пелюстки едельвейсу почали горіти, передаючи вогневий дух іншим квітам. Коло було розірвано. Серце й волосся перестали іскритися. 
- Ні! - заволав Далібор.
Аскана зірвала едельвейс, пелюстки якого повільно догорали, і підійшла до чаклуна, опустившись на коліна. 
- Нехай твоя пітьма й ненависть згорять разом із символом твого болю. Іди на волю! - промовила Аскана і дмухнула на квітку. 
Білі пелюстки перетворилися на попіл, вкривши усю фігуру чаклуна, і за мить він розчинився у повітрі разом із полем едельвейсів, що згорали. Його останній погляд сповнений болю надовго збережеться в їхній пам'яті.
Златан видихнув, спершись рукою на землю. Серце його без упину калатало. Спасіння світу виявилося нелегкою справою. Хлопець поглянув на Аскану. Дівчина сиділа поряд, заплющивши очі. Її розмальовані болем руки вільно лежали на колінах. Королева. Королева-вдова. Раптом вона розплющила очі, і Златан потонув у їхній зелені.
- Що далі? - спитала Аскана втомлено.
- Любити. - відповів Златан, не замислюючись. 
Дівчина кивнула, усміхнулась, і гаряча сльозинка скотилася її обличчям, коли вона простягнула руки до Златана. Вперше за довгі півроку вони обійнялися, і вечірні сонячні промені стали свідками цим довгоочікуваним обіймам. 
- Ніщо не здатне зруйнувати нашу любов. - промовив Златан.
- Ніщо не здатне зруйнувати нас! - додала Аскана.