Квітка на камені

Глава 23

- Оресте, чорт забирай… я так більше не можу…Вона засіла в мені як та скалка, розумієш? - пауза і ритмічні баси на задньому плані, - І я не можу її витягнути…Нічого не можу…Музику писати не можу, тексти писати не можу…Нічого…не зачіпає вже.

Дзвінок Германа о другій годині ночі підірвав Ореста з ліжка і сон його як рукою зняло. Намагаючись ступати тихо і не грюкати дверима, щоб не розбудити малу племінницю в сусідній кімнаті, він вийшов на вулицю. Свіже нічне повітря, яке дмухнуло в обличчя, як тільки-но відчинив двері, ще більше його збадьорило. Пройшовши на задній двір будинку батьків, Орест присів на широку гойданку, зроблену для онучки, і лише тоді відповів:

- Германе, де ти? Ти п’яний! – швидше констатував факт, ніж запитав, бо за роки дружби і спільної роботи відчував його як себе. Голос Безсмертного звучав приглушено, із запинками, він розтягував слова, наче не міг зібратися і чітко сформулювати речення. Він ніколи не напивався сам, без Ореста, тож останнього це сильно насторожило, хоча десь там поміж думок, яким чином допомогти другу зараз і що сказати, маячіла ще одна, яку Орест відганяв від себе, а саме, що він давно знає причину такого стану Германа, просто не хоче приймати це і визнати. А надто, коли твоя вина в тому не менша…

- Ти чув, що я сказав? - почулося з динаміка телефона. –Чув? Не спитаєш, про кого я? – Безсмертний підвищив голос, а потім хрипло засміявся, закашлюючись, було зрозуміло, що набрався він добряче.

 - Не спитаю, - спокійно відповів Орест, відкидаючись на спинку гойданки, врівноваженість його була напускною.

- Son of a bitch, - закричав Герман. Лаючись, він переходив на англійську, - ти роками приховував від мене, що ви спілкуєтесь! Damn it all! – Орест почув, як щось упало, і міг лише сподіватися, що це не Безсмертний. -  Жодного разу ти й словом не обмовився про те, в той час, коли я божеволів, сумуючи за нею.

- Ти добре це маскував. Більше того, ти сам сказав, що нічого не хочеш чути про неї, а зараз валиш все з хворої голови на здорову. Давай поговоримо, коли протверезієш, - відповів Орест, потираючи лоб пальцями і силуючись придумати як заспокоїти Германа і забрати його з бару, де, судячи зі всього, він напивається. У трубку телефона долинав шум впереміж з музикою, якісь голоси та дзенькіт склянок.

 Це вперше вони говорили про те, що насправді почуває Безсмертний до Мілани, і чесно кажучи, Орест не здогадувався, що все настільки погано. За весь час в Англії Герман уникав розмов про неї, а він не знав як розпочати діалог на таку болючу тему. Що розлука важко дається йому, помічав неодноразово, та й що там казати, сам сумував за Міланою, а ще страждав почуттям вини, яке вже довгенько не давало йому спокою. Одного разу, навіть залишив свій телефон перед Германом, в той час, коли писала Мілана, провокуючи відверту розмову, яку сам не наважувався розпочати, але той ніяк не відреагував. Орест хотів зняти цей тягар з душі, поговорити, він так боявся втратити їхню дружбу, що здається, зробив все для того, аби самому її зруйнувати, і давно вже зрозумів, що й так всі ці роки знаходився між двох вогнів, тобто опинився в тій ситуації, якої так боявся, а ще, можливо, поламав життя своїм двом найкращим друзям. Але тепер Орест спробує усе виправити, навіть якщо вони більше й не подивляться в його бік.

 - Fuck off! – чітко пролунало на адресу Ореста, а потім він почув, як Безсмертний замовляє подвійне віскі бармену, і знову до нього. – Я не збираюся тверезіти, в мене ще ціла ніч попереду. Бувай!

- Германе, зачекай! Не кидай трубку! Скажи, де ти зараз? – Орест намагався довідатися адресу закладу. Хвилин через п’ять важкої розмови з розгніваним і п’яним другом, він дізнався, нарешті, де знаходиться бар.

- Слухай мене уважно! - видихнувши вкотре, щоб не зірватися, Орест говорив з Безсмертним наче з малою дитиною, втовкмачуючи життєві істини. – Зараз тебе заберуть звідти, я про це потурбуюся, і не смій мені опиратися, - пригрозив. – Забронюю номер в готелі, там переночуєш, а вранці я приїду і поговоримо, гаразд? До батьків тобі в такому стані краще не пхатися.

- Слухаюся, мамусю, - буркнув Герман і кинув трубку.

Після декількох дзвінків і бронювання номеру, Орест зітхнув з полегшенням і закинув голову, вдивляючись в небо, всипане зірками. Відштовхнувся легенько ногою і гойданка, тихо скрипнувши, заколихалася. Мимоволі його віднесло спогадами в ту далеку, таку ж зоряну ніч їхнього випускного, з якої і почалися всі їхні біди.

 

Той короткий час, поки вони з Міланою чекали на швидку, а також міліцію, здався їм вічністю. Вона вже не кричала, але тремтіла, все сильніше притискаючи рушник, який приніс офіціант, до рани Германа. Усі його прохання змінити її, Мілана ігнорувала, вперто намагаючись спинити кровотечу, сльози тихо котилися по щоках, а коли приїхали медики, то ледь відірвали її занімівші пальці. Їй дали заспокійливе. Мілана мусила залишитися, щоб дати свідчення, опитували всіх очевидців сутички.

Орест же поїхав у лікарню з Германом, оскільки не був свідком бійки, пообіцявши тримати її у курсі справ. У машині швидкої допомоги, Безсмертний кілька разів приходив до тями, але знову непритомнів, втративши багато крові.

Вже на місці, Орест подзвонив батькам друга, повідомляючи жахливу новину. А коли вони приїхали, схвильовані й бліді від страху за сина, всіляко намагався їх заспокоїти, проте вдавалося йому це погано. Та й про який спокій могла іти мова в такій ситуації.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше