Глава 28

Як ми вже і сказали, - почав Герман, щоб трохи розрядити атмосферу і не дати Оресту наговорити дурниць, - зустрілися випадково, позавчора, - кинув він швидкий погляд на Мілану. - Її студенти мене впізнали і почали просити автографи, я трохи розгубився, бо не очікував такого в рідному місті, тому й не спромігся якось викрутитися і збрехати, що я не Деслес і вони обізналися. 
- Ще цього бракувало, - розізлився Орест, він відкинувся на спинку дивана, закрив очі і похитав головою. 
- Згодом підійшла Мілана, - продовжив спокійно Безсмертний і подивився на неї.  – І не впізнала мене. А потім взагалі знепритомніла. Прийшлося везти її додому. Отак, друже!
- Тебе ніхто не просив, - огризнулася Мілана, в цей момент їй хотілося одночасно провалитися крізь землю або ж заїхати Герману кулаком у носа, щоб не смів її провокувати. Їх погляди перетнулися, ніхто з них не відводив очей. Мілана все більше переконувалася, що знову зустрітися, було поганою ідеєю. 
- Гер, припини, - махнув рукою Орест, засміявшись. – Тебе мама рідна не впізнала, коли через три роки приїхала тебе навідати, - Герман лиш хмикнув, почувши це, ковток пива дозволив йому промовчати. 
- Тому я її не звинувачую, - Орест накрив руку Мілани і легенько стиснув, виказуючи тим самим свою підтримку. Вона всміхнулася йому у відповідь, проте якось натягнуто, і перехопила красномовний вираз обличчя Ніни, що майже кричав про те, щоб вона тримала себе в руках і не піддавалася.
- Отже, скільки людей в курсі, що ти тут? – знову став серйозним Орест, - До чого мені готуватися? Ти ж знаєш, парочка отих маніяків з жовтої преси поїдуть за тобою і в іншу країну, - він зітхнув. – Це таємниця! – різко звернувся до Ніни, тицьнувши в неї пальцем. – Зрозуміло?!
- Охолонь, голубчику, - ніжно проворкувала та. – Я ж не ідіотка розказувати всім направо й наліво! Так, скажу деяким знайомим меломанам…
Орест вскочив з місця: що він хотів зробити з цим рудим стервом, він ще не усвідомив, але якби його не потягнула за руку Мілана, закінчилося все б плачевно.
- Вона жартує, правда,- спробувала заспокоїти Мілана друга і виразно подивилася на Ніну, що смирно з ангельською посмішкою пила сік. – У неї своєрідне почуття гумору, потрібно звикнути.
- Дідька лисого! - вигукнув Орест, - Я не збираюся звикати до цієї недоумкуватої!
- Зараз більше ТИ привертаєш уваги до нашої компанії, - вставив Герман розважливо. 
- Ніна нікому нічого не скаже, я  ручаюся, - запевнила Мілана їх, - а на рахунок моїх студентів, я просила їх не поширювати інформацію, та й гадаю, хто їм повірить?!
- Мілано, все досить серйозно, - Орест трохи взяв себе в руки і спокійно мовив, - ти не знаєш, на що здатні фани, а тим більше папараці, аби роздобути чергові скандальні новини. Ми вже з цим стикалися і це дорого коштує. Чи не так Германе?
Безсмертний не відповів. Повернувшись до вікна, він пив повільно пиво. 
- Ми тримаємо все в секреті: хто він, звідки, - продовжував Орест, - щоб дати змогу його рідним і близьким жити нормальним життям.
Мілані стало жаль Безсмертного, ще раніше вона зрозуміла, що слава не дається йому просто. Це свого роду теж випробування. 
- За все доводиться платити…Так, Германе? – обізвалася Ніна.
- Саме так, - відповів він і подивився на Мілану. 
- Гаразд, не будемо про це, - змінив тему Орест, - Мілано, розкажи краще, як  ти тут? Що нового в наших одногрупників?

 Розмова потекла в більш спокійному руслі, проте деяка напруга все ж залишилася. Деякий час спілкувалися переважно Мілана з Орестом, обговорюючи досягнення спільних знайомих, Герман іноді вставляв коротку репліку, Ніна ж лише мовчки спостерігала за трійцею, роблячи для себе висновки, при цьому їй вдавалося ще кілька разів викликати прояви роздратування і незадоволення в Ореста. Напевно, щось в її міміці не подобалося цьому довготелесому буркотуну, на якого в своїй уяві Ніна малювала чудернацькі карикатури і нагороджувала його різноманітними епітетами - результат старань очевидно був добре помітний на її обличчі, бо чого б це той кидав на неї підозрілі погляди. 
Дивно, але Герман зовсім не викликав у неї таку неприязнь як Орест. Ідучи в кафе, Ніна розробила чіткий план, як вона ставить Безсмертного на місце, метою її було показати негіднику, що світ клином не зійшовся на ньому і Мілана пережила ті часи, коли він покинув її, обірвавши всі  зв'язки з нею. Мілані потрібна підтримка Ніни, і вона без вагань їй її дасть. Проте, щось у погляді Безсмертного, коли він дивився на подругу, в його поведінці, обережних словах з натяком, наштовхувало на думку, що, можливо, не все так однозначно, як вона гадала спочатку. Тільки-но Мілана відверталася, він буквально поїдав її очима, коли говорила - ловив кожне слово, а варто було їй обійняти чи просто дружньо торкнутися Ореста, він злився. 

Та й Мілана ставала в його присутності іншою: нервувала, ніяковіла, намагалася уникати відкритого діалогу з ним. З усіма чоловіками, з якими Ніні доводилося її знайомити, вона спокійно розмовляла, брала ініціативу щодо вибору тем в розмові, загалом вела себе з ними абсолютно рівно, можна навіть сказати байдуже, наче з колегами - жодного натяку на флірт чи якесь внутрішнє переживання. Ніна іноді навіть просила її хоча б із ввічливості вдати, що потенційний кавалер її хвилює як чоловік. Безрезультатно.
Зате зараз вона бачила перед собою повну протилежність: Мілана, нарешті, почала відчувати. І Ніна не могла цьому  не радіти. Тому план доведеться переглянути найближчим часом.

Поки Ніна міркувала над своїми спостереженнями, мова зайшла про викладачів і Герман нагадав Мілані про обіцянку відвідати могилу Алевтини Броніславівни, їх куратора групи. Про що йшлося і чому подруга благально дивилася на неї, Ніна не одразу второпала. Виявилося Мілана запитувала, чи піде вона завтра з ними на кладовище. Після того, як питання було задане вдруге, та кивнула, не хотіла залишати її наодинці з хлопцями, бо розуміла, що давні рани ще не загоїлися і образа на них ятрить їй душу, але й обірвати ці стосунки вона теж не може. 
Коли вони вийшли на вулицю, було темно і на небі яскраво розсипались зірки. Тепле, нагріте вдень сонцем, повітря спонукало ще прогулятися, а нічне місто вирувало, не бажаючи затихати в обіймах сну. 
- Я підвезу вас додому, - запропонував Герман, відновивши розмову після паузи, що тривала, поки оплачували рахунок та виходили назовні. Звертався він до дівчат.
- Не варто, я візьму таксі, - швидко відказала Мілана і стиснула непомітно руку Ніни. Напруження, що іскрилося між нею та Безсмертним дуже виснажило її, а ще вона не могла не думати про поцілунок біля річки, кожного разу заливаючись при цьому рум'янцем. І найжахливіше було те, що здавалося Герман знає про її думки, його погляди красномовно про це свідчили.
- Не годиться, щоб така знаменитість підпрацьовувала у нас таксистом, завелика честь для простих смертних, - усміхнувшись, відповіла в своїй іронічній манері Ніна, яка правильно зрозуміла натяк Мілани. -  Я пройдуся пішки, тут недалеко до мого будинку, два квартали.
- Ні, так не піде, - втрутився раптом Орест. - Германе, відвези Мілану, ти ж знаєш Клавдію Семенівну! - пильно подивився на нього, а потім на подив всім, а особливо Ніни,  взяв її під руку, - А я проведу це руде..., - вчасно  спохватився і невдало приховав обмовку зовсім неприроднім кашлем, - ...Ніночку додому! 
- Ще чого?! - обурилася та в свою чергу, намагаючись видерти руку, проте Орест тримав дуже міцно. - Іди лісом навпростець, йолопе, - огризнулася. 
- Закрий рота, дурепо, і роби як я кажу, - прошипів їй на вухо тихо, - інакше закину на плече і понесу силоміць!
- Силоньки вистачить? - не залишилась в боргу Ніна, здувши собі волосся з обличчя одним пшиком і глузливо посміхаючись. - Теж мені Котигорошко! - вони мало носами не тикалися, пошепки прирікаючись один з одним.
- Як повипадають твої горошки з цього шмату тканини, - презирливо кинув їй  Орест, не соромлячись відкрито зміряти поглядом її бюст, - от тоді й перевіриш. 
- До завтра! - голосно промовила Ніна і усміхнулася Мілані та Герману, а потім вже тихіше на вухо Оресту, який потягнув її вниз дорогою, фактично виплюнула, змусивши того скривитися:
- Останнє слово буде за мною! 
Безсмертний спантеличено спостерігав за цим дійством, в той час як Мілана стояла, нахмурившись, таке очевидне підштовхування до Германа з боку друга їй геть не сподобалося. Обоє не одобрювали поведінки Ореста і того, що на нього найшло, проте розуміли, для чого він влаштував цей спектакль.