Глава 31

Тримаючи в руках чашку кави, аромат якої міг би мертвого розбудити, Ніна дивилася на чоловіка, що спав на животі, розкинувши руки. Достатньо широкі плечі та в міру виражені біцепси і м'язи спини наштовхували на думку, що спортзал він відвідує регулярно. А якщо ще добавити сюди вчорашню витривалість, Ніна хмикнула тихенько, задоволено посміхнувшись, то й поготів. Дивно, під штанами і сорочкою, яку зараз вона безсовісно натягнула на себе, помітно цього не було. Ніна смикнула краї одежини, що ледь прикривали її стегна, і пройшлася долонею вздовж живота, насолоджуючись м'якістю тканини. Вона завжди хотіла одягнути чоловічу сорочку зранку після сексу, як показують у фільмах, їй здавалося це дуже еротичним. Проте таке було складно здійснити, враховуючи тип чоловіків, з якими вона зустрічалася. Що ж одну фантазію дівчина задовольнила, проблема лише в тому, з ким вона її задовольнила. Тут Ніна спохмурніла, зморщивши носа, підняла босу ступню і відчутно поштовхала нею Ореста у бік, ніби перевіряла, чи ще живий. Почувши нерозбірливі звуки, відсьорбнула кави і запитала:
- І довго ти ще будеш вилежуватися на моєму дивані?! Це тобі не хостел, між іншим, - натякнула на його низьку платоспроможність. Орест перевернувся на спину і заклав руки за голову. Його погляд зі сну пройшовся по дівчині як каток. 
- Так, не п'ятизірковий готель, - покрутив головою в різні боки, повертаючи шпильку на його адресу їй же назад. - І тобі доброго ранку, стервочко! Думав, язичок твій за ніч притупився, а ні...Гострий як бритва! - підморгнув, неоднозначно посміхнувшись.
Ніна підібгала губи, а цей за словом в кишеню не лізе, важко буде.
- Отож бо й воно, телепню, - солодко потягнулась, наче ненароком привідкриваючи більше, ніж треба. - Дивись, щоб горлянку не перерізала випадково. Очі його блиснули блакиттю.
- Не погрожуй, якщо сумніваєшся в перемозі, - Орест, не ховаючись, оцінював їі з ніг до голови. Хто б міг подумати, але йому подобалися більш, ніж скромні форми дівчини. Не зважаючи на розмір певних частин тіла, усе в ній було гармонійно і вабило око. - Одну свою помилку ти вчора визнала! 
- Нічого я не визнавала, - буркнула Ніна і  сховала погляд у чашці з кавою. 
- А що ж тоді означало твоє голосне “так"? І неодноразове! - він підморгнув. А потім повільно встав, обмотавши простирадло навколо пояса, підійшов до Ніни й додав:
- Сусіди підтвердять, - і посміхнувся так єхидно. Їй нічого було сказати на це, і нічого не приходило в голову як на зло, щоб викрутитися. Тому випалила перше, що спало на думку, лише для того, щоб образити і останнє слово не було за ним.
- Раджу більше потурбуватися про гігієну рота, ніж про те, що там мої сусіди чули, - і показово помахала долонею перед собою, ніби відганяла неприємний запах. Орест спокійно посміхнувся, забрав з її пальців чашку з кавою, трохи відпив, невдоволено скривився і поставив на барну стійку, у двох кроках від них. 
- Гидота, зовсім кави не вмієш варити, - мовив. - Що ж, раз таке діло, обійдемось без поцілунків. Ніна не зчулась, як опинилася на тому ж дивані під Орестом, навіть не встигнувши обуритись задля годиться. 

Вони лежали деякий час мовчки, кожен думав про те, що їх, таких протилежних людей, спонукало до близькості. Якесь затьмарення розуму сталося, якому пояснення немає, причому дратували вони один одного і надалі скрізь, окрім ліжка. Зараз у повній тиші добре чутно було сигнал телефону, що доносився десь з коридору. 
- Телефон! - кинулась Ніна, похапцем вдягнувши ту саму сорочку. 
-  І мій прихопи, раз свого одягу у тебе немає - гукнув Орест їй услід, почувши і свій рингтон. Він піднявся в надії відшукати свої штани, оглянувся і, нарешті, побачив їх в іншому кінці кімнаті. Швидко натягнув, прислухаючись, що говорить Ніна. 
- Мілано, вибач, будь ласка, - виправдовувалася Ніна, що дуже дивно було чути з її вуст. – Мабуть, телефон зависнув, зовсім не чула дзвінка. Давно думала новий купити. Вона з’явилася в полі зору Ореста і той скептично підняв брову. Ніна кинула на нього спопеляючий погляд і простягнула його айфон. 
- З тобою все гаразд? – допитувалася вона в подруги. – Мені не подобається твій голос? Герман образив тебе? Орест уважно спостерігав за виразом обличчя Ніни, а потім підійшов і нахилився до неї, щоб чути розмову, проте отримав удар по плечу від рудої божевільної, аби не підслуховував.
- Навіжена, - пробурмотів, потираючи руку. На що отримав ще один гнівний погляд. 
Він давно налаштував себе на те, що друзі відвернуться від нього, зрозумівши його роль у їх розлуці, і як хворий мазохіст чекав цього моменту, радіючи з того, що все, нарешті, відкриється. А судячи із числа пропущених дзвінків на його телефоні, Герман у курсі. Орест не поспішав набирати його, чекаючи завершення діалогу Ніни та Мілани.
- Гаразд. До зустрічі!  - кивнула, нарешті, вона і повернулася до нього одразу ж з претензіями:
- Я говорила, що не потрібно було їх залишати разом. Що добром це не закінчиться. Але ти не слухав, поволік мене наче та печерна людина тушку оленя…, - Ніна перервала свою тираду, помітивши, що Орест якось змінився в лиці.
- Що вона сказала? - глухо запитав, стискаючи в руках айфон так, що побіліли кісточки пальців.
- Нічого конкретного, - збавила оберти дівчина. – Попросила зустрітися, і ми ж домовлялися на кладовище поїхати…Але я знаю цей її тон. Мілана пригнічена, я б сказала, просто прибита. Що такого міг наговорити їй цей  негідник?!
- Нічого такого, - Орест сів на диван і подивився на Ніну. - Вони просто дізналися правду!
- Яку ще правду? – оманливо-спокійним тоном запитала, вперши руки в боки – улюблена її поза. – І звідки ти про це знаєш? - Він мовчав. – Зачекай! Мені потрібно одягнутися. Світити голими сідницями не дуже комфортно під час серйозної бесіди. 
Через кілька хвилин Ніна вийшла з ванної кімнати повністю одягнена і кинула сорочку на диван біля Ореста. Той, ні слова не кажучи, одягнув її і заправив у штани. Знову сів на диван. Не зовсім свіжий вигляд у нього зараз, але йому було байдуже. І якби не думки, якими кишіла його голова, не упустив би нізащо можливості прокоментувати одяг дівчини, яка знову зібралася наче на коноплі, з його точки зору. Він терпіти не міг стиль гранж, яким захоплювалась нова знайома: бідненьке платтячко у квіточку ніби з чужого плеча, вчорашня сорочка в клітинку, пов’язана на талії і капелюх! І дай Бог, вона взує кеди, а не грубі чоботи зі шнурівкою у літню спеку. 
- Я слухаю, - вона стояла перед ним як інквізитор, у будь-яку секунду готова відтяти йому голову. Орест шумно видихнув, перед тим як сказати своє останнє слово:
- Усі ці роки я хотів виправити жахливу помилку, що сталася і з моєї подачі теж, але боявся. Ти знаєш як це боятися кожен день, що твої найкращі друзі дізнаються правду і зневажатимуть тебе до кінця твого життя?! – він похитав головою і потер з силою скроні, залишаючи червоні сліди. Ніна не ворухнулася, в очах її стояв лід і прикра здогадка. – А потім ти вже чекаєш того моменту, і навіть робиш все для того, аби підла брехня виплила на поверхню і не важливо, чим це грозить тобі, лиш би не мучили докори сумління, а вони, нарешті, отримали свій шанс побудувати щасливі стосунки.
- Детальніше, - холодно кинула Ніна, не змінюючи пози.