Квітка на камені

Глава 35

- Тільки не кажи, що готова пробачити йому! - відповів Герман на повний сумніву, довгий погляд Мілани в його бік, вони спускалися ліфтом у фоє готелю. Безсмертний міцно тримав її руку у своїй. - Він роками замовчував правду, накрутивши собі якоїсь дурні.

- Я лише хочу зауважити, що, можливо, для нього це виглядало саме так. І я вже ні в чому не впевнена. Оглядаючись на минуле, мої витівки і справді були нерозумні, а інколи й доволі небезпечні. І те, що Орест говорив, - замовкла, підбираючи слова, - звучало переконливо і щиро.

- Це не відміняє того факту, що він нам брехав! Своїй матері ти теж вже пробачила? - уважно глянув на неї.

- Я не кажу, що пробачила Оресту, а тим більше своїй матері. Просто...їх можна зрозуміти, напевне, - вона знітилась, очікуючи від Германа бурхливої реакції  на її слова. – Тобто це не означає, що для мене їх вчинок прийнятний чи мені менше болить…Я лише хочу донести, що почала переосмислювати свою поведінку, наші стосунки в університеті, ставлення один до одного та інших.

Двері ліфта відчинилися, сповіщаючи заздалегідь гучним звуком, і Мілана з Германом попрямували до виходу, припинивши тимчасово розмову. Переміну в Безсмертному вона відчула одразу, як тільки-но скляні половинки  роз’їхалися перед ними у сторони. Він напружився і відпустив її руку, навіть трохи відсторонився від дівчини. Витягнув телефон і швидко написав кілька слів комусь.

А далі відбувалося щось абсурдне й жахливе для Мілани - зі всіх сторін до них підскочили репортери з камерами та мікрофонами. Сипалися провокативні запитання: як українською, так і англійською мовами, клацали затвори об’єктивів, стояв неймовірний галас. Звичайні перехожі зупинялися поглянути, що сталося і теж знімали на телефони.

- Деслес, чому Ви приховували, що родом з України? – прозвучало англійською з натовпу. – Ви соромитеся своєї Батьківщини?

- Як довго триватиме Ваша відпустка? – запитав ще хтось.

- Решта учасників гурту теж тут?

- Хто це з Вами?

- Нова пасія? Відрекомендуйте!

Мілана перебувала у повній розгубленості, їх обступило чоловік двадцять, не даючи пройти. Охорона готелю марно намагалася їх втихомирити. Трохи далі зібрався вже натовп роззяв. Знаменитості  - не рідкість в їхньому містечку, проте зірки такого рівня – мабуть, вперше. Народу ставало все більше і більше, кожен намагався протиснутись ближче, особливо коли здогадувався чи дізнавався, хто перед ним. Це було наче якесь божевілля.

Герман підняв обидві руки вгору, закликаючи до тиші:

- Я відповім на кілька запитань, якщо потім ви заберетесь геть і дозволити мені пройти, - Безсмертний злився. При цьому на Мілану він не дивився, і взагалі, як їй здалося, ігнорував її присутність. Дівчина не знала, що й думати; все, чого їй хотілося зараз – втекти з-під спалахів фотоапаратів і не відчувати себе твариною в зоопарку.  

- Деслес, це твоя дівчина? – вигукнув вусатий журналіст, коли натовп трохи заспокоївся. Він нагадував детектива Магнума з серіалу 80-тих: чудернацька бейсболка в поєднанні з гавайською сорочкою довершували образ. Усі замовкли в очікуванні відповіді, як і Мілана.

- Давня знайома, з якою я випадково зустрівся у фоє готелю, - з байдужістю відповів Герман, наче вона була не гідна й крихти його уваги. – Тож дозвольте дівчині пройти! – він трохи зневажливо махнув головою у її бік. Безсмертний намагався не дивитися на неї, щоб не бачити розчарування в її очах, проте у нього не було вибору. Він мусив швидко діяти, аби пригасити у папараці зацікавленість нею. І те, і інше погано йому вдалося. Герман не витримав і все ж оглянувся на Мілану, що стояла збоку, але трохи позаду нього. На її обличчі чітко простежувалися всі емоції: здивованість, недовіра, розчарування і, нарешті, біль. І весь цей коктейль в її погляді завдяки йому! Молодець, подумав Безсмертний, зціпивши зуби, відзначився. Але нехай, потім він все їй пояснить. Вона все зрозуміє.

- Знайома, з якою випадково зустрілися, кажеш…, - задумливо хмикнув журналіст, а потім усміхнувся задоволено. – А як же ти поясниш це фото? Доволі пікантне! І він показав екран телефону, де були зображені Мілана з Германом на фоні каньйону, ще й продемонстрував на всі боки охочим подивитися. Вони стояли один навпроти одного на східцях, що вели вниз до річки, між ними залишалося якихось сантиметрів десять, і навіть на фото можна було побачити напругу, що витала між ними. Ту, яка, зазвичай, іскрить лише між закоханими, що згоряють від нерозтраченої пристрасті.

Мілана ахнула, і кілька репортерів одразу ж напосілися на неї:

- Це Ви на фото? Прокоментуйте!

- Ви зустрічаєтеся?

Вона перевела погляд на Безсмертного, він був здивований не менше її. Обоє згадали фотографа біля водопаду, який дивно витріщався на них, розминаючись. Наступне питання того ж журналіста вибило землю з-під його ніг. Холодна хвиля пройшлась по тілу Германа, змушуючи його мало не кинутись з кулаками на кореспондента жовтої преси, з яким вони були давно знайомі. Настирний тип не полінувався поїхати за ним і сюди заради своїх пліток.

Френк Слаг вважав своїм найбільшим обов’язком допекти Деслесу, причини на те у нього були особисті.

- А як віднесеться твоя дружина до нової інтрижки? – запитав він, противно скалячи зубами. Йому принесла неймовірне задоволення драма, що розверталася тут і зараз перед його очима, Френк смакував кожну деталь: те, як Герман розривався між тим, щоб накинутись на нього і тим, аби пояснити все дівчині, яка стояла бліда мов стіна і невідривно дивилася на музиканта. Слагу навіть стало шкода її. Ну, давай, удар мене, подумки повторював, і тоді тобі не відвертітися. Задля справи, він і побої потерпить.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше