Глава 41

Два місяці по тому...

- Міло, ти б вийшла кудись, прогулялася, - звернулася до дочки Клавдія Семенівна, яка застала її біля вікна на кухні. Та дивилася перед собою, але нічого не бачила. - Журналісти вже давно залишили тебе у спокої, чому сидиш тут в чотирьох стінах зі мною?! Скоро місяць, як далі магазину за рогом не виходила. Незабаром забудуть всі про ті статті і переключаться на щось інше. Та й роботу могла б пошукати: приємне з корисним, як-то кажуть.  

- Якщо зараз має прийти Павло Віталійович і хочете побути вдвох, то так і скажи, - відповіла, не обертаючись.

- Бог з тобою, дочко! - аж зашарілася Клава. - Я за тебе хвилююся!

 - Він - хороший чоловік. І я рада за вас обох. А щодо роботи, - зітхнула Мілана, - я шукаю, розіслала своє резюме скрізь, куди можна. Як тільки влаштуюся, то винайму житло. Мого підробітку від написання контрольних та курсових не вистачить зараз.

- Я знаю, що ти вже все вирішила, - Клавдія Семенівна погладила її по руці, - але знай, що я б цього не хотіла.

- Мамо, пора тобі вже, нарешті, пожити своїм життям! - повернулася до неї Мілана. - А мені, - запнулася, підбираючи слова, - свою знайти долю і місце в цьому житті..., - жінка кивнула,  не спробувала заперечити. Зрозуміла, що донька вже давно в праві розпоряджатися власним життям, як вона того бажає.

Мілана бачила, як на очах міняється її мати з появою Павла Віталійовича, стає м'якшою, лагіднішою, поступливішою. Вона тепер відчувала, що Клавдія Семенівна по-справжньому намагається зрозуміти її, підтримати й допомогти.

Вони помовчали трохи, і раптом у Мілани вирвалось:

- А що, як я вже проґавила свою долю? Злякалась перших труднощів…, - вона вхопила матір за плечі, вдивляючись в її очі з сіткою дрібненьких зморшок в кутиках, шукала відповідь. - Звинувачувала тебе, злилася через твою брехню, а тепер сама все зруйнувала. Я усвідомила, що краще все життя терпітиму  втручання в особисте, але буду поруч із ним. Я кохаю його дуже сильно, мамо!  Так, мене залишили всі в спокої, та хіба я страждаю менше? Що я наробила? Навіщо відштовхнула?

- Єдина справжня помилка - не виправляти своїх минулих помилок, казав Конфуцій, - Клавдія Семенівна усміхнулася, підбадьорюючи її. - Подзвони йому, скажи про свої почуття,

- Вже пізно, - похитала головою Мілана, - пізно. За ці два місяці він ні разу не написав мені, а отже не хоче бачити. Гаразд, - різко змінила тему вона, додавши голосу оптимізму і видавивши з себе криву посмішку, - піду пройдуся до парку, як ти й радиш. Павлу Віталійовичу - привіт! Вона вже не бачила, як сумно, зі сльозами на очах, дивилася їй у спину мати.

Мілана зупинилася посеред алеї, мов вкопана, відчуваючи, як підгинаються коліна і колотиться щосили серце. Для неї стихло й зникло  все навколо, крім шаленого пульсу в скронях та сьогоднішньої дати на щиті реклами.  Не відриваючи погляду від білборда, намацала в сумці телефон і затиснула одиничку.

 - О, про вовка промовка, саме хотіла тебе набрати, - почувся радісний голос подруги.

 -  Ти бачила? - проказала схвильовано Мілана. Ніна одразу здогадалася,  про що мова.

- Та вже місяць, афіші скрізь у місті, але ж тебе було не витягнути навіть у кав'ярню. Рада, що ти, нарешті, видерлася зі своєї мушлі.

- Я хочу піти на концерт, - рішуче заявила Мілана, а потім сумно додала, - просто побачити його хоч здалеку, - вона розглядала білборд, звідки на неї дивився Деслес в оточенні хлопців з гурту. Через годину на стадіоні Хардвей дає концерт у їхньому місті!  - Ти зможеш дістати квитки, - з надією запитала, бо розуміла, що вже надто пізно їх купувати. Думка, що вона не зможе потрапити туди, вбивала її.

- Вже в дорозі до тебе, - проспівала Ніна і відключилася.

Тримаючись міцно за руки, Мілана з Ніною пробиралися крізь натовп, якому кінця-краю не було, до фан-зони. Здавалося, все місто зараз скупчилося на цих квадратних метрах навколо стадіону. Молодь і не тільки, із символікою групи, з нетерпінням чекали наймасштабнішого концерту в історії їхнього міста. Тут панувала надзвичайна атмосфера, яка мимоволі передавалася й Мілані. На розігріві виступала зараз місцева група, а основний вихід мав відбутися трохи пізніше, коли вже сутінки опустяться і засвітяться ліхтарі, створюючи оптимальні умови для насолоди музикою в повному обсязі.

- Як ти дістала пропуск? – прокричала Мілана Ніні у вухо, намагаючись витягнути поділ сукні міді, який затиснули між собою двоє чоловіків. Добре, хоч здогадалася кросівки вдягнути, бо на підборах їй би просто відтоптали ноги. Проте чесно кажучи, вона й не дуже думала, коли хапала перший одяг, що трапив під руку, лиш би встигнути. Це вже зараз прийшла думка, що слід було вдягнути щось практичніше на такий захід, де збереться все місто.

- У мене свої секрети, - знизала плечима, посміхаючись таємничо.

- Станемо отам, скраєчку, - попросила вона, - біля огорожі. Звідти було добре видно сцену, але не їх.

Мілана собі до кінця не зізнавалася, на що вона сподівається, прийшовши на концерт. Час від часу в неї пітніли долоні й зводило живіт від хвилювання і того, кого вона зараз побачить й почує вживу. За два місяці дівчина переслухала весь репертуар гурту, і, певно, знала вже всі пісні напам’ять.