Розділ 4

Я очікувала чого завгодно: нерішучості, незручних моментів, ніяковості. Проте на ділі на ці дрібниці просто не вистачило часу.

Після короткочасного відчуття польоту, я боляче гепнулась на ліжко, й інстинктивно підтягнула до себе край покривала. Я хотіла прикритись ним, хоч і усвідомлювала, як жалюгідно це виглядає зі сторони. Мої руки тремтіли. На очі накочувались солоні каплі й поволі стікали по обличчі, вниз до підборіддя.

Орсіно не зволікав ні хвилини. Він швидко звільнився від одягу, демонструючи худюще тіло підлітка. Я заплющила очі, намагаючись позбирати докупи всі залишки хваленої гідності. Та про яку гідність могла йти мова? Я була роздягнута лише наполовину. Ту половину, яку найлегше було оголити. Мій чоловік не став возитися з корсетом – його з’їдало нетерпіння…

- Ти мусиш проявити до мене хоча б каплю поваги. Я твоя законна дружина, а не якась хвойда,- виплюнула я йому в обличчя, зібравшись на останніх силах. Мене нудило. Він здивовано закляк і витріщився на мене. Його косоокість була як ніколи помітною цієї миті.

- Поваги?- перепитав він так, ніби це слово було йому незнайомим. – Ну гаразд, буде тобі повага.

Спираючись на руки, він підтягнувся до мого обличчя й діткнувся моїх губ у подобі поцілунку. Я змусила себе подумати про обов’язок і всі ті речі, яких мене навчала нянечка, і про які я й сама прекрасно знала: дружина повинна бути покірною, слухняною, з радістю віддаватись своєму чоловіку… Але я не відчувала нічого, окрім огиди, а моя душа відчайдушно противилась тому, що мало от-от статись, хоч тіло було незворушним. Мене ніби прив’язали до цього клятого ліжка, поки, зціпивши зуби, я мусіла зносити наругу. Орсіно безуспішно вовтузився на мені деякий час, зі змінною частотою стискаючи то внутрішній бік стегна, то груди так, ніби це приносило йому немало задоволення: бачити, як я морщусь від болю.

Нарешті, коли я втратила всяку надію на порятунок, у двері хтось постукав. Це було так неочікувано, що навіть Орсіно, котрий, як мені здавалось, перебував у стані, схожому до сп’яніння, напружено завмер й покосився туди, де ймовірно стояв непроханий гість.

- Чого вам треба? Забирайтеся!- безцеремонно прохрипів він, бо, схоже, ще не звільнився від тої люті, що змусила його знехтувати всіма писаними й неписаними правилами й перетворити нашу першу шлюбну ніч на неприпустиме зґвалтування ab irato. (зі злості) Я могла тільки уявити, що подумали про нас всі ті люди, які, напевно, ще не покинули парадної зали.

- Дорогий мій сину, - почувся суворий голос донни Адріани,- або ти зараз же покинеш цю кімнату, або мені нічого не коштуватиме самій ввійти і виволокти тебе звідти. І моли Бога, щоб ти не встиг до цього часу наробити непоправимих речей.

- Ти не маєш права! Вона моя дружина!- зарепетував Орсіно, все ж злізаючи з мене і з ліжка. Його мати погрожувала відібрати в нього нову іграшку, і це йому не подобалось, але авторитет цієї жінки волею-неволею закликав схилити голову і зробити так, як йому велять. Він голосно сопів, кидався різними словечками, але слухняно одягався, плутаючись в ґудзиках і зав’язках.

- Ти,- він грізно поглянув на мене,- ще отримаєш своє, і тоді ніякий кардинал не зможе нічого змінити. Зрозуміла!?

Я наче перебувала в трансі, бо не одразу до мене долинув повний зміст його слів. Який ще кардинал? Про що він говорить? І невже отак просто покине мене тут після невдалої спроби консумації шлюбу. Але це він і зробив, голосно грюкнувши дверима.

Пересилюючи нудоту, я повільно піднялася, розправила сукню і помітила, що та була в кількох місцях сильно надірвана. Я прикрила долонями обличчя, витерла сльози і постаралась опанувати себе. У мене все ще крутились в голові сотні запитань, відповідей на які я просто не могла знайти, але на деякий час і вони перестали проштрикувати стінки моєї свідомості. Натомість я заплющила очі, обхопила себе за плечі, схрестивши руки й опустивши на них голову, й повільно захиталась із сторони в сторону, наслідуючи невигадливий мотив, що зараз якимсь незбагненним чином видзвонював мені в вухах.

Такою мене і застала пристаріла служниця, що ввійшла до тієї нещасливої кімнати через хвилин десять, а, може й більше по тому (точно пригадати я все одно не зуміла б). Вона повільно підійшла до мене, поклала руку на плечі, і таким покровительством відлунював цей жест, що мені якось випало з голови, де я насправді знаходжусь і хто стоїть поруч зі мною. Я уявила себе у своїй просторій кімнаті в родовому палаці, уявила матінку, що схилилась наді мною й лагідно пестить по голові, намагаючись хоч трохи стишити мій біль і надривний плач. Я прихилилась до неї, бо неймовірно скучила, а ще хотіла відчути тепло живої істоти, що не скривдить за жодних обставин. Пам’ятаю, ця жінка допомогла мені звестися на ноги і, підтримуючи мене однією рукою за лікоть, іншою – витирала мокре від сліз обличчя. Вона повела мене геть з кімнати, ми спустились вниз по сходах і, проминувши великий хол, перейшли до іншого крила будівлі. Я ледве переступала з ноги на ногу, настільки великим було виснаження, як фізичне, так і душевне. Груди здавлювало почуття образи й приниження, очі застилала прозора пелена, а тіло вперто відмовлялось виконувати найпростіші, зведені до автоматизму рухи.

Нарешті я опинилась в щедро освітленому сотнями свічок покої. Кімната була грамотно обставлена дорогими меблями й предметами особистого вжитку. В усій обставі помітно виділялось широке ліжко з балдахіном і горою збитих подушок, принаймні мій погляд затримався саме на ньому. Я здригнулася від відрази й ще зовсім кволої ненависті, що несподівано спливла на поверхню при згадці про Орсіно і його жалюгідну поведінку. Я не хотіла торкатись навіть краю того ліжка, бо вже здогадалась, що саме його готували для першої шлюбної ночі: з обох боків на покривалі чиєюсь дбайливою рукою були розкладені нічні сорочки: одна чоловіча, інша – жіноча. Посередині кривавими плямками рясніли пелюстки троянд. Мені чомусь подумалось, що якби Орсіно завів мене одразу сюди, я б на все життя зненавиділа ці прекрасні квіти.