Розділ 6

За кілька місяців мого самотнього перебування у замку, де я виконувала роль вірної дружини за відсутності законного чоловіка, я більше не страждала через песимістичні роздуми й невтішну реальність. Подарована свобода благодатно впливала на моє самопочуття і душевну рівновагу. Кращого подарунка від щиросердного кардинала важко було уявити. Що стосується самого Родріго, то я періодично ставала жертвою його невгамовного ентузіазму. То він організує вечерю на двоїх, хоча зазвичай не має звички харчуватися разом із жіночою половиною палацу. То влаштує кінну прогулянку якраз тоді, коли мені цього найдужче хочеться. Звичайно, більшу половину свого часу кардинал присвячував церковним справам, подовгу зачиняючись у себе в кабінеті й ведучи кореспонденцію, а також відвідуючи часті засідання колегії кардиналів. Та незважаючи на свої обов'язки на посаді віце-канцлера Римської церкви, Родріго завжди ухитрявся приділяти часточку своєї уваги мені, райській птасі в його помешканні, як він любив казати. 
А між тим подейкували, що папа Інокентій VIII щораз сильніше підупадає під натиском поважного віку та хвороби, що не знає милосердя. Благополуччя Риму і всієї Італії знаходилось на хитких терезах. З одного боку - чвари між главами чотирьох розрізнених королівств півострова і повсякчасна загроза зовнішньої тиранії, а з іншого - недужий папа та члени консисторії, готові перегризти один одному горлянки за першої ж сприятливої нагоди. Розбрат і суперництво - ось що тримало в полоні найвпливовіших та найповажніших людей того часу. Родріго Борджіа, по суті чужак в осередку римської знаті, аж ніяк не міг стояти  осторонь політичних і церковних перипетій не супроти, а завдяки своєму іспанському корінню, маючи на меті утерти носа всім отим Сфорца, Колонна, Орсіні й делла Ровере. До родини Борджіа в Римі ставились із неприязню, а подеколи й з ненавистю, як це було у випадку із кардиналом Джуліано делла Ровере. Одного становища віце-канцлера для каталонця було явно замало, щоб здобути визнання у Вічному місті. Але Родріго прекрасно розумівся на тому, за які струни варто смикати, щоб вдало маніпулювати тими, хто так люто противився занадто близькому перебуванню одного із Борджіа до престолу Святого Петра. 
Були ще його незаконно народжені діти від Ваноцци, кожному з яких Родріго готовий був подарувати все те найкраще, чим володів сам, тож зрозуміло, що й володіння свої він збирався тільки примножувати. Амбіції цього чоловіка були непомірні, і те, що я була частиною цих амбіцій, не доводилося сумніватись.
В один із днів, коли, здавалося, що нічого вартого уваги вже статись не могло, я на власному досвіді переконалася в безглуздості будь-яких передбачень. А позаяк я не отримала жодного попередження про приїзд свого дорогого братика, то побачити, як він верхи пересікає подвір'я перед палацом, було для мене цілковитою несподіванкою. Його візит добряче розтормошив мої приспані родинні інстинкти. Навчання в духовній семінарії дещо змінило поведінку Алессандро, додало йому поважності й зосередженості, зміцнило дух. Тепер він міг стати достойним священиком і бути опорою роду Фарнезе. 
Поруч з ним на породистій кобилі у двір в'їжджав високий сухорлявий юнак, з чорним волоссям, великими блідо-голубими очима і запалими щоками, він скидався на прочанина в надмірно дорогих шатах. Але я одразу зрозуміла, хто це. Алессандро писав, що перебуваючи в Пізі, активно налагоджує взаємини із Цезарем Борджіа, молодим Медічі, і ще кількома заможними семінаристами. Без сумніву, він долучився до одного із синів кардинала, коли той вирішив здійснити візит в Рим. Наскільки б необдуманим не було це рішення. 
За всією процесією мені випало спостерігати з вікна своєї спальні, тому впевнившись, що Алессандро недостатньо високо підіймає очі, я швидко затулила портьєри й відійшла вглиб кімнати, роздумуючи, як себе поводити в братовій присутності. Він швидко зрозуміє, що у мене якісь проблеми з чоловіком, а ще коли виявить, що того відіслали з дорученням від кардинала одразу ж по весіллю, напевно зробить поспішні висновки. Я боялася осуду там, де не було й краплини моєї вини, адже дотепер я тільки те й робила, що пливла за течією, дозволяючи іншим приймати за себе рішення. Тому Алессандро не мав за що мені дорікати. І все ж мені було трохи лячно зустрічатися з ним зараз, коли моє становище було настільки непевним. 
Правильно розсудивши, що мені належить спуститися донизу та привітати брата, я останній раз глянула в дзеркало і, залишившись задоволеною, вийшла з покоїв у тривожному настрої. Я ще не зійшла з початку сходів, як одразу ж стала предметом уваги прибулих юнаків, що стовбичили в парадному холі, весело перемовляючись між собою. Алессандро одразу ж взявся представляти мене своєму товаришеві, котрий, однак, досить байдуже сприйняв мою появу, і єдине, що його по-справжньому турбувало, - це близька зустріч із кардиналом. Було видно, як він ходив із сторони в сторону від явного нетерпіння. 
- Його превелебність працює над збором папських едиктів за час понтифікату останніх двох пап, але, гадаю, він скоро звільниться. Вам варто зачекати, - я старалась бути привітною та справити хороше враження, хоча, мабуть, таки перестаралась, судячи з промовистої відповіді Цезаря:
- Цей палац - мій другий дім, я вже сам потурбуюсь про свій комфорт. Дякую, що повідомили, сеньйоро Джуліє. Алессандро, ти поки можеш побалакати з сестрою, а я піду прийму купіль з дороги.
До мене підійшов брат:
- Бачу, ти чудово обізнана зі справами кардинала Борджіа. Невже він тобі звітує? - запитуючи це, Алессандро примружив очі й посміхнувся зовсім не доброю посмішкою. 
- Звісно, що ні. Це доручення папи надійшло кілька днів тому і видалося всім досить дивним, тому й стало центром обговорень у палаці. 
Я відчувала себе так, ніби була спійманою на гарячому, тому з усіх сил намагалася захистити своє добре ім'я, хоч на нього, правду кажучи, ніхто й не посягав. Це я побачила також із посмішки Алессандро, що враз перетворилася на задоволену гримасу. 
- Все гаразд, сестро. Для тебе ж буде добре, якщо моє припущення справдиться. Одного разу... - він загадково підморгнув мені, й повів наверх по сходах до моїх покоїв. Не питаючись дороги, ніби вже давно знав, де мене розмістили, і не тільки це. 
Чи усвідомлювала тоді, які підступні думки роїлись в голові мого брата, і з яким "дорученням" він насправді приїхав? Побоюючись безпричинної хули, мала боятися зрадницького спонукання до сміливіших дій. 
Алессандро почекав, поки прислуга принесе нам частування і зникне за дверима покою, перш ніж почав говорити, не добираючи слів, відверто і трохи вульгарно як для майбутнього священнослужителя:
- Чоловіки є різні, але найчастіше вони діляться на два типи: слинявих безхребетних плазунів, як от твій Орсіно Мільйораті, та вольових, цілеспрямованих і нестримних у всьому: у ворожості, що змінюється дипломатичністю, в пристрастях, що досягають шалу, і в ліжку. Такого мужчину важко підкорити, не зацікавити, бо це найлегше, а саме підкорити, змусити не обривати зв'язку навіть після того, як він отримав своє. Важко, але не неможливо. І знаєш, хто, на мою думку, є одним з таких чоловіків? 
Я вражено гляділа на брата, уже здогадуючись, чого торкнеться його монолог. А в голові набатом відбивалось одне запитання: "Як?"
- Віце-канцлер Римської церкви Родріго Борджіа, честолюбний кардинал, який, до того ж, уже давно у полоні твоїх жіночих чар, сестричко.
- Звідки тобі про те відомо? Чиста нісенітниця!
- Ти провела ніч зі своїм чоловіком?- Алессандро ніяк не відреагував на мою спробу спростувати його твердження. Мав своє на гадці, і відступати не збирався. 
- Що? Ні, так сталося... - я помітно нервувала, бо виявилася зовсім не готовою до цієї дивної розмови. 
- Нічого не пояснюй, я все прекрасно розумію. Як ти ставишся до залицянь Родріго? - братова прямота тільки підсилювала мою розгубленість. Я ніяк не могла збагнути, чого він добивається цією розмовою, і як не прогадати з відповіддю. 
- Вони мене бентежать, хоч він і не дозволяє собі лишнього. І я, чесно кажучи, навіть не уявляла, що побрехеньки про наші стосунки вже так далеко поширились. 
- Розслабся, ніхто нічого не знає. Але ти ж хочеш, щоб про наш рід заговорили на всіх вуличках Риму, чи не так? Я знаю, що ти хочеш стати відомою і бажаною для всіх місцевих синьйорів. Щоб твоєю красою захоплювались, щоб бажали хоча б словом з тобою перемовитись і вважали це найвищим благословенням небес, коли б ти зволила їм посміхнутись. Ось що тебе манить, а не сидіння в чотирьох стінах без чіткого призначення, одночасно заміжня й дівиця. Дозволь собі знову стати собою, як це було вдома, де всі чоловіки забували про гідність, намагаючись домогтися твоєї взаємності. Розпусти крила, сестричко, одягнись у шати богині, і нехай розлючений бик сумирно схилить перед тобою голову.
Його очі блищали, на лобі виступили крихітні краплини поту. Переді мною сидів справжній шаленець, або людина, у якої був план.