Розділ 7

  У цей день слуги накривали вечерю у великій трапезній, що дуже рідко використовувалась за призначенням у будь-який інший час. Ці зміни не просто  натякали, вони горлали про неабияку прихильність Родріго до свого спадкоємця.

  Після повернення в замок кардинал мав приватну розмову з сином, а тоді звелів усім зібратись в саду для спільного чаювання. Туди поспіхом повиносили столики і стільці, садівник Джордано розчистив галяву, і от сім’я Борджія в неповному складі вже святкує повернення старшого сина. Я також мала з’явитись і гідно зарекомендувати себе, як дружина Орсіно, але я вагалась. Мені ніяк не вилітали з голови слова Алессандро, та й те, як поставився до мене сам Цезар після свого приїзду, не навіювало оптимізму.

  Зрештою, я зігнала з себе залишки невпевненості й наказала служниці приготувати для мене ніжно-лілове плаття з оксамитовими вкладками, яке, я знала, мені дуже личило. Весь мій гарнітур складався з сережок-бусинок і масивного кольє, основною функцією якого було привертати увагу до трикутного вирізу на грудях. Я хвилювалась, тому з особливою ретельністю підбирала свій образ, мабуть ще й досі під впливом розмови з братом.

  Ах, Алессандро... Він настійливо домагався, щоб мої приховані фантазії, амбіції й пристрасті вишкірили свої потворні обличчя до цілого світу, в той час як я докладала неймовірних зусиль, щоб втримати їх на повідку, не дати їм зіпсувати ідеальну личинку скромної та безхитрісної дівчинки. Хоча цей образ не тільки не допоміг мені, а, мабуть, спричинився до того, що все стало настільки нестерпним у житті бідолашної доньки зубожілого аристократа. І звісно ж, мене не тішило заміжжя з Орсіно та його повноцінне право володіти мною. Якщо б я змогла взяти гору над цим нахабним хлопчиськом, перемогти свою природну ніяковість й відкинути геть усі приписи слухняної дружини, він ніколи б не наважився на той вчинок. Я з сумом поглянула на своє відображення в дзеркалі та ніби оцінила всі за і проти. Полуденне сонце яскраво пробивалось крізь шибки вікон. Один із сонячних зайчиків ковзнув мені по лівому плечі, погрався там якусь хвилю, а потім зник у складках плаття.

  Десь за чверть години я сміялась над якимсь тривіальним жартом мого брата, ловила на собі все ті ж зрадливі сонячні промені та нестримно-пекучі погляди Родріго. Від жодного з цих звабників я не затулилась рукою, не відвернула очей. І тільки лукавий усміх брата змушував мене внутрішньо здригатися, бо усвідомлювала страшне: його задум справджувався у нього на очах.

***

  Судячи з коротких зауважень Цезаря, мені стало ясно, що він дуже б хотів залишитись поруч з батьком та призупинити на деякий час своє навчання. Цей хлопчина насправді міг собі таке дозволити. Будучи в рази кмітливішим та заповзятішим за інших семінаристів, Цезар був ідеально вишколений у тонкій матерії теологічної науки, тому проводив свої навчальні будні не за перечитуванням товстих томів Фоми Аквінського, а за живими диспутами із вченими отцями-викладачами. Його всі поважали й ставили за приклад іншим учням, і те, що він у такому молодому віці вже володів численними парафіями та землями з тих, що належали главенству Борджіа, не могло не відобразитись на його статусі.

  Але ось та рваність його жестів, звичка швидко говорити і голубі сузір’я очей, з центру яких де-не-де виривались майже відчутні блискавиці, - все це, і не тільки, свідчило про щось таке запальне в його вдачі, що ніяк не підходило сану священика. Він відкрито нудився, просиджуючи безкінечні години в задушних келіях, марно взиваючи до Господа Бога про здобуття воїнської слави, прекрасно розуміючи, що все, що йому судилося, - це стрімкий підйом по кар’єрних сходах в лоні Матері Церкви.

  Саме таку долю розпланував для сина Родріго, який аж ніяк не був противником непотизму* і таємно мріяв про створення династії, що б дорівнювалася могутністю Каролінгам та навіть всевладним Габсбургам. І подібно Карлу Великому* він теж виношував войовничі замисли, та для їх здійснення, якщо таке взагалі стане можливим, він мав іншого сина. Бути священослужителем і мати декількох синів - ось вам найпевніше з усіх досягнень, які до цього часу були на рахунку в превелебного Родріго Борджіа.

  І оскільки життя Цезаря вже давно було розмежоване на те, що йому можна було і належалось робити, і на те, про що неодмінно потурбуються підходящі люди, батько ніколи не приставав на його ідею повторити знамениті подвиги свого тезки. Здавалося, що разом з ім’ям, яке на іспанський манер звучало Чезаре, молодий Борджіа перейняв також і немалі амбіції полководця та повну фізичну, а також розумову придатність до цього ремесла.

- Батьку, поки Хуан в Іспанії, я можу бути корисним тут. Зараз непевний час, папа нездужає, вам знадобиться підтримка когось з рідних, якщо...

- Цезарю, зараз про це не варто говорити. Ми всі ревно молимо Всевишнього, щоб той дарував довгих літ життя Святійшому отцю. Краще ми покладемося на мудрість Творця і не будемо загадувати наперед.

Це було сигналом для Цезаря, що така розмова є несвоєчасною для цього місця і вух. Щоб хоч якось виправити ситуацію, він вирішив переключитись на менш небезпечний об'єкт. На мене.

- Отже, сеньйоро Джуліє, як вам живеться у величезному замку одній, без підтримки чоловіка? Куди він, до речі, подівся?

Я прийняла цей виклик з тією мужністю, якої насправді не відчувала. Перш ніж відповісти, я виразно поглянула на кардинала Борджіа, не втримала легкої усмішки, і вже звертаючись безпосередньо до його сина, промовила:

- Моє життя тут нічим не потьмарене, навпаки, я отримую більше доброти та милосердя, ніж будь-коли могла очікувати. Вимушена розлука з моїм чоловіком – це тільки тимчасова неприємність, через яку я вкрай рідко засмучуюсь завдяки не меншій підтримці всіх тих, хто мене оточує.