Лабіринт Долі

Розділ 6

Ліям закрився в своїй кімнаті, продовжуючи вивчати книгу Грега. У ній описувалися речі, про які уже забули, або навіть і не знали. Магія, потужніша за будь що, істоти страшніші і могутніші за досі ним бачені. Ця книга несла в собі усю силу зла і його дядько нізащо не повинен дізнатися про неї.

   Хлопець гортав сторінки, коли натрапив на ілюстрації істот, таких дивовижних і вирішив зупинитися. Раптом його зосередженість на читанні перервав якийсь шум під вікном. Коли він визирнув у нього то нічого не помітив, але відчув там чиюсь присутність. Відчинивши вікно, у кімнаті миттєво з’явився Пантелеймон. Вампір весь був у подряпинах і ранах, виснажений та обшарпаний.

  • Пантелеймоне… - Ліям аж ніяк не очікував побачити друга. – Що ти тут робиш? Чому ти у такому вигляді?
  • Я прийшов, щоб віддати тобі дещо,- знесиленим голосом відповів вампір.
  • Ти виснажений. Будь тут, я знайду тобі якусь їжу.

Вампір нічого не встиг сказати, як хлопець вискочив з кімнати, зачинивши її за собою. Через кілька хвилин він повернувся, тримаючи у руці рюкзак.

  • Що це?- запитав Пантелеймон, дивлячись на рюкзак, який простягав йому юнак.
  • Кров, вона потрібна тобі.
  • Але звідки?
  • Поцупив. Я сподівався, що ти повернешся.
  • Я не надовго. У мене є дещо для тебе, воно знадобиться тобі.

Вампір витяг з кишені крихітну шкіряну торбинку і поклав її у руку Ліяма.

  • Що це?- запитав той, роздивляючись мішечок.
  • В середині талісман твоєї матері. Він зроблений з трави плакун та аметиста.

Хлопець поволі розкрив мішечок, у нього нічого не було з речей матері. Дядько зробив усе, щоб хлопець не успадкував нічого від неї, яка хоч і жила на стороні Темряви, але до останнього служила Добру. Як тільки кулон торкнувся руки хлопця, той відчув пекучий біль і впустив талісман на ліжко.

  • Боляче! Чому він робить мені боляче? – Ліям не зрозумів, що сталося.
  • Цей талісман захищає від зла. До нього не може доторкнутися жоден з тих, хто належить Темряві. Твоя мати, хоч і перейшла на темну сторону,  все одно залишалася відданою добру. Вона залишила його тобі в надії, що він не дасть тобі стати таким як твій батько чи дядько. Всі ці роки я зберігав його для тебе.
  • Я не можу до нього доторкнутися. Він ніяк не допоможе мені. Це не мене потрібно захищати від зла, це оточуючих потрібно захищати від мене.
  • Ти не можеш до нього доторкнутися тому, що ще не обрав Добро чи Зло. Поки ти не вибрав сторони, ти належиш менше чи більше Злу, бо воно в твоїй крові.
  • І я цього не зміню,- тихо сказав Ліям, запихаючи талісман назад в мішечок, знову при цьому відчувши сильний біль.
  • Ще не все втрачено. Ми обидва знаємо це. Ліяме, я знаю тебе від народження. Я бачив як з малку в тобі бореться добро і зло. Я і досі це бачу. Я належу Темряві, а ти…
  • Я теж їй належу і це не змінити.
  • Послухай мене. Я не хочу щоб ти перейшов на сторону Добра, тоді ми станемо ворогами, але… але я твій друг і я бачу, що тобі тут не місце. Тут на тебе чекає лише смерть, дядько знищить тебе коли випаде нагода. Талісман покаже, яку сторону ти зрештою обрав, у потрібний момент він проявить себе. Мені пора забиратися.
  • Але куди ти підеш? Де ти весь час переховуєшся?
  • Я намагаюся віднайти свій клан. Коли я його знайду, тоді і вирішу що робити дальше. Ліяме, яку б сторону ти не обрав я тебе підтримаю, але якщо ж ти все ж пристанеш на сторону Добра, ми більше не побачимося.

Вампір зник так швидко як і з’явився, залишивши хлопця наодинці з думками, які розривали його з середини. Хлопець залишився сам у цілковитому мороку.

 Слова Пантелеймона  відлунювалися у його голові. Він завжди знав, що належить Злу, але зараз, тримаючи в руках талісман матері, хлопець вперше в житті не знав ким був. Він відчував що мати поруч, тримаючи її частинку, хоча і не маючи змоги доторкнутися до неї.

Після візиту Пантелеймона Ліям став сам не свій. Він уникав усіх, але найбільше намагався не зіштовхуватися з Володимиром, в іншому випадку він просто вибухне і станеться щось жахливе.

Юнак більше так не міг, йому потрібно було з кимось поговорити. Тому він вирішив піти туди, куди йому заборонялося ходити. Вперше в житті хлопець вирушив на могилу до матері.

Про його матір було заборонено згадувати, та у нього і не було потреби згадувати її. Дядько, щоб викликати у племінника його темну силу, зробив усе, щоб хлопець зненавидів матір навіть не знаючи її. І він зненавидів. Зненавидів за те, що вона покинула його у світі, де він нікому не був потрібен, де він залишився на самоті з самим собою, не знаючи ким бути і як жити.

Повільно хлопець наблизився до могильної плити, під якою уже сімнадцять років знайшла спокій його мати. Він так і не зрозумів, чому батько не знищив тіла, а поховав її, хоча підозрював, що в батьковому серці все ще залишалася крапля любові.

 Могилу ніхто не відвідував і не доглядав, тому вона заросла плющем, а надписи давно стерлися. Хлопець сів на землю і втупився в плиту. Він не знав що робити і що говорити. Він просто сидів і вслухався в тишину.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше