Лабіринт Долі

Розділ 8

Діана з Адамом їхали до школи втомлені і невиспані. Усю ніч Онора пояснювала їм важливість їхнього існування і розповідала, яку силу вони отримали у спадок. Батьки довго не хотіли щоб їхні діти стали таємною зброєю у війні, але розуміли, що вони єдиний шанс на перемогу.  Вибору не було. Війна розпочалася.

 

***

 Володимир був задоволений тією армією, яку йому вдалося зібрати. Йому вдалося знайти мантікору. Цю потвору він шукав довго. Істота з людським обличчям, тілом лева та хвостом скорпіона, мала три ряди гострих, як лезо, зубів і харчувалося винятково свіжою людською плоттю і володіла неймовірною швидкістю.

Володар тепер був впевнений у своїй перемозі. Тепер відьомська сила буде у нього, він знайде її власника і з превеликою радістю вб’є та забере силу.

 Війна ось-ось розпочнеться і Володимир перебував у піднесеному настрої, скоро усе стане так, як повинно бути. От тільки його племінник останнім часом засмучував його. Хлопець весь час сидів у своїй кімнаті і ні з ким не розмовляв і ніде не виходив. Володимиру звичайно подобалося, що небіж не плутався під ногами, але його поведінка насторожувала. Чоловік боявся, що у хлопцеві добро переважало більше за зло і щохвилини Ліям переходить на сторону ворога, а цього він не міг допустити. Цю проблему потрібно було швидко вирішувати.

Ліям лежав на ліжку і гортав книгу, коли у двері раптом постукали. Відчинивши їх, хлопець застиг від здивування, дядько рідко приходив до його кімнати. Хлопець мовчки дозволив дядькові зайти.

  • Чого тобі?- байдуже запитав хлопець, знову лягаючи на ліжко.
  • У мене для тебе робота,- сухо відповів той.
  • Та невже?! Я думав що ти довіряєш лише своїм посіпакам.
  • Мантікора зголодніла. Сьогодні ти з вампірами підеш знайти їй їжу,- промовив Володимир, наче не чуючи сарказму племінника.
  • Я не збираюся вбивати людей лише тому, що один з твоїх монстрів зголоднів,- наказ дядька дуже не сподобався юнакові.
  • Я не впізнаю тебе, Ліяме.  Раніше ти не відмовлявся від того аби когось вбити. Щось змінилося? Ти наче пом’якшав.
  • Не змінилося нічого!- дядько починав дратувати Ліяма дедалі сильніше.
  • Тоді збирайся. Ви вирушите, як тільки зайде сонце.

Хлопець лютував. Він ще ніколи так сильно ненавидів свого дядька. Однак в той же час він ненавидів і себе. Те, що він відчував розривало його з середини і він не знав що з цим робити. Спершу він згадав про маму і пішов на її могилу, потім ця дівчина, а тепер його вивертало від самої думки, що доведеться когось убити. Але вибору у нього не було, якщо дядько щось пронюхає хлопцеві настане кінець. Він сам повинен розібратися у собі. Можливо, це полювання поверне все на свої місця і він згадає себе.

  Разом з ним на полювання вирушили двоє молодих вампірів і це йому одразу ж не сподобалося. Молоді вампіри на полюванні, це завжди смерть для всіх кому не пощастить опинитися поблизу.

   За годину полювання їм ніхто не зустрівся, що дуже роздратувало вампірів.  Ліям уже зрадів було що сьогодні, принаймні через нього, ніхто не загине, як раптом із провулка вийшла дівчина і попрямувала у сторону парку. Хлопець відчув збудження вампірів і його власне бажання, але не вбити а  врятувати, дівчина здалася йому знайомою.

   Вони були у парку і вампіри ото-от готувалися напасти. Невже ця дівчина була настільки дурною, щоб гуляти у парку так пізно. Ось вампіри вишкірили свої ікла і стрибнули. Один з них збив дівчину з ніг, але та якось змогла його відкинути, в ту мить нападати зібрався і другий і він би не промазав, але Ліям не міг цього допустити, він впізнав дівчину. Він перший кинувся до дівчини, допоміг їй підвестися і потягнув подальше від небезпеки. Вампіри не кинулися за ними, вони просто не могли збагнути дій Ліяма і стояли застиглі на місці.

  • Що це було? – розгублено запитала дівчина, коли вони були подальше від парку.

Ліям нічого не відповів, а просто дивився на дівчину, яку щойно врятував. Діана теж дивилася на хлопця і не могла зрозуміти що відбулося. Вона була впевнена в тому, що на неї щойно напали вампіри, але вона не могла зрозуміти чи знав щось про них Ліям.

  • Ти мене врятував. Дякую. Ти знаєш хто це був?- дівчина намагалася з’ясувати чи знає щось хлопець.
  • Е… та будь ласка. Ні… я не помітив хто це, мабуть якісь грабіжники,- Ліям злякався того, що дівчина могла помітити хто саме напав на неї, але якщо б вона помітила вампірів то була б наляканою, а вона видавалася на диво спокійною.
  • Мабуть,- з полегшенням відповіла вона. Ліям нічого не помітив. – А як ти тут опинився?
  • Гуляв,- занадто швидко відповів юнак і помітив здивування дівчини. – Люблю гуляти у ночі, допомагає думати. А ти? Уже так пізно? Тобі хіба не страшно?
  • Та ні. Зі мною завжди ходив брат, але сьогодні він не зміг. Та й мене не так уже й важко злякати. Ой.
  • Що таке? – перелякався хлопець, невже вампіри знайшли їх так швидко.
  • Порізалася, коли падала. Нічого страшного.
  • Знаєш, давай я тебе проведу. Все ж таки на дворі ніч,  а вночі водиться всяка нечисть,-  запропонував хлопець. Вампіри швидко знайдуть її, якщо відчують кров.
  • Я не проти,- погодилася дівчина.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше