Лабіринт Долі

Розділ 12

Діана щодуху мчала до замку. Як тільки Ліям зник, подзвонив Адам, повідомивши що на них напали і потрібна їхня допомога.

У замку панував хаос,  усе було в пилюці і майже нічого не було видно, то тут то там хтось бігав, але дівчина не могла розібрати хто саме. Вона намагалася знайти брата, але його ніде не було видно. Він мабуть був разом зі старійшинами у головній залі, але щоб туди потрапити їй доведеться пройти крізь кімнати відвойовані ворогами . Схоже настав час проявити свою силу.

Діана вчасно заховалася за колону, в ту хвилину на місці де щойно була її голова полетіла блискавка, яка вщент розбила статую позаду, а за кілька хвилин з’явився і її власник. Це був демон Урон, ці демони не були  дуже сильними, але загрозу становили тим, що виробляли електричні заряди і кидалися ними.  На вигляд вони були як звичайні люди, але мали звужені голубі зіниці, загострені вуха та ікла, носили довгі плащі зі шкіри з шипами на спині.

  • Я бачив тебе. Від мене марно ховатися, я все одно тебе знайду,- протягнув своїм низьким голосом демон, наближаючись до колони.
  • А я і не ховаюся,- прошепотіла Діана, і помахом руки відкинула здорованя у кут кімнати, де його завалило уламками колони.

Вони з Адамом таки  не розкрили своїх основних сил. Вони мали усю силу, яку мала кожна відьма і деякі маги, але індивідуальна сила була їм не під силу.

На дорозі Діані ще зустрілися кілька вампірів з якими вона швидко впоралася. До головної зали вона добралася дуже швидко, але зайти в неї не була в змозі. Двері були завалені стелею яка обвалилася, але у залі досі вирувала битва, вона чула вигуки заклинань і шум падаючих уламків замку.

 Потрібно було щось робити, але нічого не спадало їй на думку. Вона спробувала відсунути брили заклинанням, але воно було заслабке для цього. Довелося шукати інший вихід і вона його знайшла. Горище.

Майже уся підлога горища була завалена, це був єдиний спосіб потрапити до низу, але щоб опинитися в потрібній кімнаті їй потрібно було перестрибнути величезну діру. Вибору не було, вона чула Адама і там йому була потрібна допомога. Діана набралася сміливості і, заплющивши очі, стрибнула. Вона не перестрибнула діри, але встигла схопитися руками за підлогу, доклавши зусиль дівчина вибралася на верх і нарешті побачила що творилося в головній залі. Там було шість чоловік. Адам, Онора, та два юних мага стояли біля східної стіни і відбивалися від двох демонів-убивць  та одного вампіра. 

Вампір не становив загрози, а от демони-убивці були професіоналами у своїй справі, для них вбивство було обов’язком, без якого вони не могли прожити і дня. Їхня магія не була дуже сильна, але отрута яка містилася на їхні шипах, що були по всьому тілу, могла завдати багато шкоди.  Зібравшись зі силами дівчина скочила униз, прямо за вампіром, тим самим позбавляючи його життя. Але тоді вона сама опинилася у великій небезпеці, бо по обидва боки від неї стояли демони. Їхні очі заіскрилися червоним, побачивши легку здобич так близько. На мить Діана розгубилася, про можливість опинитися так близько до демонів, вона не подумала. Дівчина краєм ока побачила Адама, він хотів їй щось показати. Хлопець показував дівчині на стелю. Саме там де стояли демони, висіли дві велетенські люстри, які ледь трималися. Вони обоє чудово розуміли один одного без сліз. Подумки порахувавши до трьох, дівчина відскочила назад, прикриваючи обличчя руками. Саме вчасно, адже в цю мить на неуважних демонів з шаленою швидкістю упали люстри.

  • Ти ціла? – схвильовано запитав юнак, допомагаючи сестрі підвестися.
  • Так. Гарно придумав,- посміхнулася вона, дивлячись в гору на вщент розвалену стелю.
  • Чим ти думала?- налетіла над неї Онора.
  • Вас треба було рятувати,- знизала плечима Діана.

Кілька хвилин вони розгрібали завалені двері, а коли пробралися до коридору то не побачили нікого і не почули жодного звуку. У замку панувала тишина, жодних криків, ознак сутичок, абсолютно нічого.

  • Що це означає? – стривожено запитала Діана.

Але ніхто не відповів. Усі намагалися почути бодай якийсь звук і їм таки вдалося.

Усі зібралися у тренувальній залі з похмурими обличчями, порожніми очима і мовчали.

Коли увійшла Онора, всі погляди були прикуті до неї, наче чекали що вона щось скаже. Але валькірія нічого не знала про те що тут відбулося.

  • Оноро, де ти була? – запитав молодий ельф увесь в подряпинах, але схоже вони його не хвилювали.
  • Нас заблокували у головній залі. Що тут сталося? Чого так тихо?
  • Ти нічого не знаєш?- опустив голову ельф.
  • Що трапилося, Діне?
  • Азраель… його забрали,- видихнув Дін, сумними очима дивлячись  на жінку.
  • Тепер усе ясно, - тихо сказала вона, вдивляючись у вікно за яким уже володарювала ніч.
  • Ти про що? – запитав Адам, теж дивлячись у вікно.
  • Це був добре продуманий план. Нас просто відволікали,- далі продовжувала шепотіти Онора, незважаючи на Адама і інших.
  • Оноро! – Діана струснула валькірію. – Що таке?
  • Азрієль один з небагатьох хто знає прадавню відьомську магію. Він знає дуже могутні заклинання які, хоч і належать до білої магії, можуть послужити і злу.
  • Але навіщо він Володимиру? –запитав Адам.
  • Мабуть для того щоб відкрити Лабіринт Долі.
  • Що?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше