Марія

От же ж як воно все в житті дивно влаштовано: чверть століття тому двоє людей покохали одне одного. А тепер мені кожен день треба вставати на роботу...

Ви теж про таке думаєте, коли прокидатися не хочете? Я завжди.

Хоч тепер, щоправда, прокидатися трохи легше. І мені не треба підриватися поночі кожного дня, і до вечора так по-справжньому й не прокинувшись,  займатися цілими днями нудною рутиною.  Та все ж прокидатися ой, як не хочеться.

Сьогодні я знову не виспана після нашої пригоди в підвалі.

Ще й цей Мурчик так приємно торохтить і муркоче, що навіть очі розплющити не можу.

Дивні створіння ці коти. Він мене терпіти не може, але спати приходить тільки до мене. Наче медом йому тут намазано. Гм. А коти люблять мед?

Хоча його можна зрозуміти - це найспокійніша кімната в усьому домі, бо остання у цьому крилі. Ніхто не ходить повз двері, йдучи до себе в спальню.

Ще й вікна виходять не на парадний під'їзд, а на газон і хвіртку, через яку можна вийти в ліс і там гуляти, дихати киснем і відпочивати від того, що тепер цілодобово в домі хтось є,  щось шкварчить на кухні, хтось гупає залізом у спортзалі, хтось пересуває драбину в бібліотеці, тягнучи її з гуркотом по підлозі,  хтось у холі біля каміна щось обговорює.

Постійно чути голоси, іноді на підвищених тонах: бабці вже не так добре чують одна одну, а ще часто не згодні одна з одною в чомусь.

А ще треба пильно дивитися під ноги, щоб ненароком не наступити на малу собацю. Бо Настине сімейство чихуа постійно хоче знати,  що робить кожен з нас. Ну й отримати  належну увагу до себе. Бо вони ж зірки першої величини й без уваги публіки їм погано.

Через мого  колишнього підопічного - Персика -  можна перечепитися  на виході з дому. Він сам себе призначив охоронцем і спостерігачем за порядком.

Він дуже чемний песик, не гавкає на весь дім з приводу і без. Але бігає до баби Таньки, докладає обстановку через кожні десять хвилин. І перевіряє, чи не загубилася вона, як в той раз, що він попав під машину і ходив у гіпсі.Тепер хазяйка  в нього завжди під контролем.

А ще цей кіт. Відгодований до кабанячого розміру білий ангорець з різними очима. Одне око жовте, інше блакитне. Це говорить про те, що на одне вухо Мурчик ніби не чує, але по його всюдисущості й пронозливості ні за що не здогадаєшся, що він напівглухий.

Формально він належить бабі Килині. Але ж коти нікому не належать насправді. Зате їм належить все, що вони собі схочуть узяти. І цей котик, що важить, як чверть його хазяйки, захопив моє ліжко. Тільки вляжешся,  тільки замружиш очі, щоб додивитися нарешті мій улюблений кошмар, як кіт вже тут, вмощується, топчеться і дирчить, як той трактор з  маминої хрестоматії по літературі. Кошмари тікають врозтіч, щоб не намотало на тракторні траки.

А вдень навіть не підходить, і гладити його пишне хутро навіть не пробуй. Зразу подряпає. Дивне створіння. Цікаво, якби в мене в дитинстві був кіт, може б я не боялася лягати спати, бо насниться щось страшне?

Не знаю.  Не люблю, коли мене так  неприкрито використовують. Я б не змогла жити з кимось разом, якби його так сильно не любила, як мене Мурчик. Ну то я, я ж інтроверт. А екстравертам певно  не важливо, хто їх любить або не любить. Їм важливо, щоб було підходяще місце і хтось зображував натовп. Тоді їм комфортно.

І все ж таки, що то за рослини у відрах? Нащо їх сюди принесли суб роза, як говорить Ромчик про все таємне? Він був такий мокрий і трохи змучений, коли повертався, а валіза була йому заважка по-моєму.

Він, здається трохи почав комплексувати від постійної присутності Славка і ведмедика Бо. Вони такі здоровенні, накачані, а Ромасик поруч виглядає,  як старшокласник або першокурсник. Такий собі поганий хлопець-красунчик, гроза дівочих сердець з аніме про школу. Інший би радів, а цей вирішив накачати собі масу в спортзалі. Тягає якесь залізяччя.

 А йому напевно не можна, хоч та операція на серці давно була.  Килина казала, що він перевтомлюється. Вона бачила, бо кожен день у залі, відновила вправи біля станка, каже, що згадує балетну молодість. Не те, що я - оминаю той спорт десятою дорогою...

От приїде мама нарешті до нас,  треба її спитати, що робити, щоб він собі не нашкодив. Хай скаже  як лікар, що це не корисно і зовсім не красиво. Нащо йому та маса, от дивак.

Так, негайно вставай, Маріє! А то так можна до вечора роздумувати про все, крім роботи.

Треба сьогодні перевірити, що дала моя виховна бесіда з тими ремонтниками. Ач які. Думають, як баба Танька одинока і старенька, так можна порушувати домовленості.

 Здається вчора вони дещо зрозуміли. Але як не контролювати, то знову будуть на розслабоні. А до літа треба, щоб вони все закінчили, як обіцяли.

Все, Мурчик, я прокинулася. Дай вже мені встати, бо запізнюся.

***