- Ви така чудова, сказав він. - Не місцевий, подумала вона.

-Віро, я можу звертатися до вас так?

-Можете, Сергію, ми не на королівському прийомі. Та й там не мед, мабуть. Он Меган не витримала, бідолашна, і втекла додому.

-Ви так мило про це сказали, зараз стільки бруду навколо тієї  історії.

-Ви хотіли поговорити  про це? На жаль я дуже поспішаю.

-Ні, але ви мене вразили своєю відповідддю. Майже забув, про що хотів спитати. Це було по роботі і не горить. Ви надовго нас кидаєте тут?

-До вечора, якщо на роботі нічого не трапиться.

-Ви працюєте? Навіть не можу вгадати, ким. Але явно ви чимсь керуєте.

- Я лікар. Звертайтеся, як буде потреба. Але краще хай її не буде. 

-Не впевнений. Це ж фетиш мільйонів - "Лікаркаі пацієнт". Вже мрію захворіти. Ось, щось у сеці зокололо.

-О, це страшна хвороба - двосторонній гострий симулянтит. Лікується виключно хірургічно. Будемо видаляти. Але не зараз, а ввечері. Якщо ви до нього ще будете живий. Прогноз несприятливий. До побачення, можливо вже в кращому світі.

-До побачення...

Оце так феміна, де мої сімнадцять літ. Душу б тоді віддав за таку жінку.

Душа в мене ще тоді була.

***

-Стііійте. Почекайте... Мамусю. я з вами. Мені дуже треба. Я проспала. Добраночку,  милий Зомбі, Надійка. привітусики. Вибачте  - подзвонили, розбудили, треба до тих ремонтників чимшвидше. Ви мене до метро підкинете, ага?

-Доброго ранку, Маріє. Ваша поява ефектна, як завжди. Не треба кидтись під колеса. Є ж телефон.

-Ой, то ж треба ще про нього пам'ятати спросоння, а це не про мене. Ви такий вправний водій, а я вже третій раз не можу на права здати.

-Є такий таемний девайс, Маруся, відкрию таємницю. Будильник називається. 

-Настю, та ті девайси в мене живуть до першого дзвінка. А потім чомусь я їх знаходжу розбитими біля стіни, коли прокидаюсь. Техніка пішла якась зовсім неякісна, від власного дзвінка вибухає. Ну їх, ті будильники.

-Тоді Ромочку свого попроси розбудити, тепер це йому зовсім не важко.

-Ма, він звісно дуже хоробрий, але ж не настільки, щоб мене будити. І взагалі, я ще досплю. поки їдемо. 

***

Скажи комусь - засміють. А я майже у тридцять рочків відчула, що таке холодне самотнє ліжко. Вперше.

Тому, що раніше думала - так і треба. А тепер так тепло спати, ніколи б не прокидалася. Ото було б здорово - "Життя - то  сон". Хочааа... Іноді можна й прокинутись...

А тепер Ромчик  встав вдосвіта, а я так змерзла, що мені мій кошмар знову наснився. Про холоднющу темну воду і слизьку кам'яну доріжку до мого страху.

Мені було уві сні так зимно, що навіть страху майже не залишилося. Тільки бажання нарешті  перебратися на той берег і подивитися в очі тому , кого я все життя боюсь чи то побачити, чи то не побачити...

-Марійко, прокидайся,он твоє метро.

-Ммм... ма... я зараз, ще хвилиночку...

***

-Василю Михайловичу, я вам не заважаю вести машинну своїми запитаннями?

-Ні, Віро Костянтинівно, все одно стоїмо. Ця тягнучка надовго.

-Тоді скажіть мені. І Настя  теж - як ви ставитеся до людей, що поміщають батьків у пансіонати для престарілих?

-Тепер ми всі знаємо - це звичайна практика в усьому світі. Якщо умови пристойні, то нічого поганого в цьому нема. Мабуть. Коли самі батьки цього бажають. Або хоч не заперечують.

-А ти, Настю, що скажеш?

-Я не скажу. А теж спитаю. Ви працюєте в пансіонати з доброю репутацією. Чи ви б віддали своїх батьків у такий заклад?

-В мене немає на це однозначної відповіді. Якби в мене було стільки грошей, щоб туди помістити батьків, я б, мабуть, краще найняла няню для них. Щоб вони жили у своїй квартирі. У звичному для них світі. Але ж твоя мати сама схотіла жити не сама. Гм. дивно прозвучало.

-Віро Костянтинівно, ви достойна мати своєї дочки. Теж говорите загадками. щоб розбудити  нашу ліниву свідомість.

-Зараз буде відгадка. Чи ви пам'ятаєте відповідь нашого стажера про його батьків?

-Він круглий сирота без близьких родичів, ще з студентства. Що тут можна не запам'ятати?

-Правда твоя. Настю. Нічого складного, всі запам'ятали і поспівчували. Але є одне але. Його батьки живуть у пансіонаті, де я зараз працюю, вірніше допрацьовую останні дні. За договором про довічне утримання і догляд.

-О-о.

-Добре, що ми не їдемо. Ви дуже передбачлива жінка.  Я правильно зрозумів ваше питання - ви думаєте, що він так сказав, бо думає. що ми його осудимо?

-В тому числі. А ще за догляд за нашими гостями - дуже добрий догляд -  наперед сплачується  солідна сума, але помісячна плата теж стягується,  якщо нема чогось  на забезпечення компенсації витрат. Наприклад - квартири. Оплату внесено на півроку. З кінця червня треба буде продовжити оплату або внести заставу. 

-Як цікаво. Коли застава або її грошовий еквівалент внесені, то ніхто вже не зацікавлений у тому, щоб клієнт жив довго. Це зменшує прибуток, чи не так?

-Саме так. І тому я настійливо рекомендую всім опікунам наших гостей не вносити всю суму за один раз. Просто пересторога.

-І?

- І перед Новим роком наш тоді ще не стажер звертався до адміністраціі за довідкою про розмір застави. А тепер він зостався без власного житла і його платня у нас не достатня навіть для помісячного внеску.

-Яка цікава новина.

-Саме так. Ця подружня пара  не потребує якогось складного догляду. Вони б ще довго спокійно жили в міській квартирі і самі себе обслуговували без проблем.Вони не академіки, як намвчора сказали, а селяни. І в них нема свого дому, що для селян досить дивно. А судячи з того, що наш новий працівник тепер теж не має, де жити, квартира (або де він там проживав у шлюбі) була не його. І шлюб розірвано несподівано, бо ще пару місяців тому він мав намір сплатити дуже пристойну суму наперед за довічне утримання батьків.

-А тепер він без грошей, житла і без пристойного заробітку. Тобто вразливий для підкупу нашими недоброзичливцями.