Страх, наш милий друг.

-Оксано, мені конче треба почути вашу відповідь на одне питання.

-То говоріть, Сергію.

-Ви письменниця. В вас великий життєвий досвід, і ви знаєте про людей значно більше, ніж ми, посполиті.

-Перепрошую, але це міф, розповсюджений,  мабуть, самими письменниками в позаминулому столітті. Щоб посполиті краще розкуповували їх писання.

-Тобто?

-Тобто я про все, що ви перерахували, знаю не більше за вас або не набагато більше. Цінність моя, якщо це цінність звісно, в тому, що я можу це знання описати і осмислити якось нетривіально.

-Оксано, ви мене заплутали. Ви ж бачите - я не належу ні до інтелектуалів, ні взагалі до любителів вигаданих історій.

-Ні, не бачу. Точніше бачу інше, але давайте ми вже перейдемо до того, про що ви хотіли спитати. Бо  мені треба написати свої двадцять тисяч знаків на день будь-що. А краще з запасом на всяк випадок.

-Я думав, письменники чекають на натхнення чи щось таке, а коли воно приходить, то спішать все записати, поки це натхнення не покинуло їх.

-По-різному в усіх. В мене так, в когось інакше. Ви ж не про те хотіли спитати.

-Не про те. просто слів не доберу. Зараз. Ось, послухайте. Що зі мною не так? Чому всі, крім мене, відчули щось зловісне в вашому уривку про принцесу? Що зловісного в тому, щоб народитися в заможній сім'ї і мати батьків. які планують щасливе і спокійне життя для своєї дитини?

-Абсолютно нічого, якщо це чиясь біографія. І багато чого. якщо це художній твір, написаний в двадцять першому столітті. Коли всі прочитали стільки казок про казкових  принцес або знають  біографії справжніх. Це був робочий момент. я завжди так роблю, коли мені треба вирішити дещо про мою роботу. Питаю моїх друзів, що давно знають мою манеру і  мене, і приблизно таку ж кількість рандомно вибраних людей. Ви повторили відповідь другої групи практично дослівно. Тобто з вами все так. Я відповіла ваше питання?

-Так, але...

-Сергію, я бачу. що вам важко висловити словами ваші побоювання. Але я знаю людину, яка зрозуміє вас краще і порадить теж краще, ніж я

-Мені б не хотілося вмішувати в це незначне питання ще й нашого шефа. Ви смієтесь? що я знову   не так сказав?

- Пробачте. що я сміюсь. Ні. я зовсім не його мала на увазі. І не нашого шановного адвоката. І не одну з наших  бабусь. І всі вони свого часу зверталися до цієї людини.  

-Тепер ви мене остаточно заплутали. Ще є Віра. Невже все настільки зі мною погано, що треба до лікаря? А всі інші, пробачте на цім слові - сопливі підлітки без усякого життєвого досвіду.

-Про досвід не можу судити. А от про вміння вирішувати психологічні задачки і працювати з конфліктними ситуаціями - точно знаю. Вам треба звернутися до Марії.

-Дддякую, Оксано. Якщо ви радите, то звісно я ... але.

-Я зовсім не маю наміру вас до неї конвоювати і взагалі не наполягаю. Просто ви виглядаєте як людина, якій потрібна порада фахівця. Марія - фахівець. А якщо вам не настільки треба, то і прекрасно, не звертайтесь. Вибачайте,  мені вже треба йти.

***

-Маріє, мені порадили до вас звернутися. З особистим питанням. Оксана порадила. В вас є вільна хвилинка?

-Хвилинка в мене є. І якщо на ваше питання можна відповісти за хвилинку, то питайте. 

-Що сьогодні за день, всі сміються. Що я неправильно спитав?

-Зачекайте трохи. Персику, диви, що в мене є. Хто в нас хороший хлопчик?

Персик чемно сів перед Марією і подивився на шматок сиру, що вона перед тим їла. 

Хто в нас хороший хлопчик?

Персик простяг лапу.

-Хто в нас хороший хлопчик?

Персик ображено гавкнув.

Марія почухала собаку за вухом і віддала йому сир. Повернулася до стажера.

-Який сьогодні день?

- Емм ... П'ятниця?

-Який сьогодні день?

-Дев'ятнадцяте?

-Який сьогодні день?

-.... ???

-Я продовжувала ставити одне й те саме питання, хоча ви зразу  дали правильну відповідь, але я ніяк не позначила, що ця відповідь вірна. Тому ви змінили свою відповідь, а потім просто розгубилися, не розуміючи, що я хочу почути. А я ж перед тим показала вам на Персикові те ж саме. Коли  істоту не хвалити за  правильні відповіді, з нею відбувається те ж саме.

В мене насправді є не хвилинка, а пів години. І ви звернулися до мене зі своїм страхом.

Сергій зібрався заперечити. Який страх. причому тут він?

Марія виставила руку долонею вперед.

-Якщо ви прийшли не з цим, то кажіть, з чим. Але як не будете чемно відмічати мою правильну відповідь, то не варто й починати. Тут як з лікарем. Нікого не хвилює ваша моральність і її відповідність до наявних в суспільстві стандартів. Лікарю треба вилікувати ваш умовний "шанкр", а не виховувати вас.

-Добре.  Чому ви вирішили що мені страшно?

Тому що ви зверталися з чимось до нашої письменниці, а вона, з притаманною їй делікатністю і небажанням переходити межу особистого простору, направила вас до мене. І тому, що вас хвилює реакція оточуючих на ваші питання.  І моя провокаційна реакція на ваше питання не перша, принаймні за сьогодні. Ви серед нас почуваєте себе  невпевнено. хоч для цього нібито немає ніяких причин.

-Нну. можна й так сказати. "Невпевнено"- трохи краще слово,  ніж "страшно". Я сильний дорослий чоловік. Мені боятися западло.

-Угу. Ви чекали, що я скажу, ніби  западло - неправильне, негарне, неприйнятне слово? І ви мені тоді скажете, що я не знаю життя, а беруся роздавати консультації.  Ні. не скажу. Я знаю багато всяких слів і тому, що в мене такий фах,  і тому, що тепер немає ніяких фільтрів у суспільстві, щоб відділити один шар спільноти від іншого. Завдяки вірту все доступне, тільки вмій шукати. А в реалі в нас давно все перемішалося. І вантажники висловлюються. наче лорди в парламенті. А олігархи або професори - як вантажники минулого століття чи  педагогічно запущені підлітки. І всі це чують.бачать  і наслідують у побуті. Було б лицемірством вважати, ніби тільки тому, що я походжу з пристойної за міщанськими мірками сім'ї,  в мене присутній якийсь ген особливої пристойності. І він затуляє мені вуха або очі, коли я бачу щось неприйнятне для старосвітських вчительок молодших класів.