Виживання - справа того, кому треба вижити.

Дідусю Дарвін,
чому люди різко дурнішають, коли справа доходить
до виживання і самозбереження?

-Ні, я теж буду. Не треба так дивитися, моя Надіє. Сьогодні  мені треба зняти стрес. Крапля цього бальзаму мені не зашкодить. Сьогодні мені чогось холодно і нервово. Дуже важкі замовники. Я з ними сивію від напруги.

-Ти забагато працюєш. Пропускаєш все через себе.

-Така вже в мене манера. Не можу писати з холодною головою. Та й виходить з такої мазанини щось нікому не потрібне і нецікаве. От побачиш, це буде новий поворот. Гидка краса, що заворожує і страхає.

-Я вже перестрашена, милий. В тебе такий рішучий вигляд. Ти ніби одинокий воїн перед  зграєю ворогів.

-Надіє, ніхто так мене не розуміє. Що б робив, де б я був зараз,  якби ми не зустрілися.

-Ми не могли не зустрітися. Я фаталістка, ти ж знаєш. І ще ти вмієш до мене  підлеститися, як ніхто.  Тому одну крапельку можна. Тільки сьогодні. На честь гостей. 

-В нас  тут є дивовижний напій. Ми його дома вже давно розпробували. Немає нічого кращого для релаксу, ще й пахне чудово.

-Настю, ти ж знаєш, як я люблю таке. Почнімо з чаю, для настрою. Бо мені теж потрібна розрада. Не хочу виїжджати, не хочу з вами розлучатися.  Славко, синку,  може ви з Настею все ж повернетесь з нами?

-Поки що точно ні, ма. Може згодом. Та й Щеплення це ще треба пройти. Не сумуй, нам теж без тебе сумно. 

Ну ще трохи часу є. Треба наговоритись і набачитись на пів року вперед.  Я би вже й поселилася в вашій пущі посеред міста. І нікуди не їхала.

-Надіє ти ж розумієш...

-Звісно що розумію. А ти теж зрозумій. Це ж мій Київ. Мене тут кожен камінь укриє від біди. Кожен. Зі мною ту тне станеться нічого поганого. Все погане ставалося, коли я їхала звідси.

-Яка ще біда, Надіє.  Ти знову розстроїлась. Все добре.

-Правда-правда. Це погода з  природою. В нас дома теж зараз якось нервово, тітка Віра каже, що це весна.  Видала мені від тривоги вітамінок. Хочете? Вони солодкі, мов  цукерки,  і мені легше стало, правда.

-Давай, сестра поганого не порадить. Скільки там того цукру. не біда. 

-Вона казала, якщо чаєм запивати, то ефект краще. 

-Ма,  Настю,  я себе наче в клініці знову відчув. Давайте вже ваші вітамінки і не будемо про сумне і хвороби. Давайте нам  пан Ковальський розкаже про свої молоді роки і Францію тих часів.  Ніяких чаїв не треба буде, вся туга щезне вмить.  От я вам наллю трохи бальзаму, ми тут всядемося питимемо чай із печивом, слухатимемо про Францію  і студентські виступи, потім стемніє. Ми засвітимо свічки, як вдома раніше. Добре я придумав? 

-Вацек, чи буде молодій панні цікаво то слухати? Це все старовина, припала пилом. Зараз студенти зубрять і отримують грошовиту  фахову освіту. Що їм ті наші виступи за свободу.

-Мені дуже цікаво, повірте на слово. Потім побачите, як я слухаю.Ще маму мою сюди треба. Вона б вас не відпустила,  поки б ви все-все не пригадали і не розповіли.

-Ваша мати пише книжки, я чув про неї, не вмію читати кирилицю на жаль. Але  Моїй тещі  подобається. Ваше здоров'я, печиво теж дуже смачне.

-І ваше. Мама почала вигадувати історії після  того, як я відмовилася спати. В дітей таке буває - нічні страхи і тривоги. І мама вигадала мені захисника-дракона, його пригоди і його принцесу.

-Знову ці дзвінки. Просив же не турбувати, поки ми тут. Пробачте, я відповім.

-Слухаю. Як це? Так, і бальзам. Зрозумів, зараз відчиню ворота. Швидку ? 

-Щось трапилося, сину? На тобі лиця...

-Слухайте і робіть, що кажу, зразу ж. Я не здурів. Це розпорядження лікаря Віри. Всі зараз же взяли по ложці цукру і проковтнули. І потім - знову. Більше нічого не пити і не їсти. Вона зараз буде. В чаї виявлено якийсь токсин, він повільніше всмоктується, коли ви їсте цукор.

-Ой мама моя, де ж той цукор. Може в нас і нема його. Лікар не рекомендує.

-Варення, щось солодке.

-Ось, в мене вітамінки - це солодке, беріть усі.

-Я піду відчиню ворота. Вони зараз під'їдуть вже. Лікар знає, що далі. 

-Пане ковальський,  Візьміть ще оце.

-Дякую вам. Я вже взяв від вас чай. З тим токсином. Не переймайтесь. Займіться собою. Мені щось недобре, Надіє.

-Ось, тримай -  я знайшла конфітюр.  Віра приїде, і все буде добре.

-Я не хочу солодкого, люба. Лікар мені велів не їсти нічого з рафінованим цукром, це погано для підшлункової залози...

-Віра добрий лікар. Ти ж бачиш, там щось трапилося в них. З'їж ще трохи.

-Ну тільки трохи. Я тобі казав - ця дівчина дивна і неприємна. Ти бачиш. вона нас отруїла.

-Вона ненавмисне, вона теж пила цей чай.  Не капризуй.

-Тобто я вас отруїла? Як висмієте таке про мене думати? Коли так, я теж не їстиму солодке.

-Настю, що з тобою. Будь ласка, роби, як лікарка наказала. Ну буває ж всяке. Пратія  простроченої сировини попала в той збір чи ще щось.  Їм певно повідомив виробник, ти наче мала дитина. Образилася на старого...

-Я старий? Ще скажи - старий маразматик! Вона це зробила, щоб ти швидше отримав від мене спадщину по заповіту. Вона... я тобі казав....

-Тихше. Заспокойтеся всі. Робіть те. що сказала  Віра. Славко. біжи відчиняти ворота, бо вони не зможуть заїхати. Всі їдять конфітюр, я сказала. Яцеку, Яцеку. ти мене чуєш? 

***

-Так, що тут у нас? Хто пив бальзам, всі? 

-Ні, тільки Яцек і Настя.

- Ну молодці.  Кладіть його швидше, Настя на черзі. Зараз поставимо крапельницю. Вона частково виведе ту гидоту. Він же їв цукор?

-Зовсім мало. Він відмовився.

-От же ж старий дурень ви, Яцек. Добре, що ми встигли. Лежіть тихо.  Ніхто вас не труїв. Тепер Настя. Настя, ти  чуєш, підійди сюди. Настя?  

-Вона  не відповідає. Ідіть сюди.

-Пульс недобрий. В мене дефібрилятора нема з собою. Славко! З усієї сили, чуєш - з усієї -  бий їїїв область серця.

-Я не буду, ви шо? Я її так вб'ю.