Розділ 5

Заснути мені так і не вдалося. Я прокинулась від дзвінку Кіри. Спочатку я подумала, що то знову Марк, і вже готова була вилаятися, бо він мене розбудив, як я почула в телефоні голос Кіри. Вона була дуже схвильована. Я навіть злякалася трохи. 
–Алло Віко - почула Кіру, і її голос здавався... Заплаканим?
–Алло, Кіро. Що сталося? - я була впевнена що вона не розповість, але все ж спитала. 
–Віко - з затримкою промовила вона. – Будь ласка, можна я переночую у тебе? - було чутно як вона хвилювалася. Я не роздумуючи сказала:
–Кірочко звичайно приходь, тільки не плач. Чекаю. – мені стало не по собі, адже Кіра дуже дуже рідко плаче. Та ще й рідко що мені говорить, а тут. Все одразу. Я не могла відмовити Кірі. 
–Я вже під дверима. Відкривай. - такому я здивувалася, та все ж спустилася відкривати двері. 
Відчинивши двері, я побачила заплакану Кіру з розтріпаною зачіскою. Вона підняла на мене очі і я побачила на щоці синець. Вона коротко кивнула. Я зрозуміла, що зараз вона все розповість. Я пропустила Кіру. Вона невпевнено, але все ж зайшла. 
–Віко, мені дуже не зручно перед твоїми батьками. - Кіра опустила погляд. 
–Батьки пішли. Їх не буде, не переживай. Ходімо я дам тобі щось перевдягнути. - жестом покликала Кіру і обійняла. Я бачила їй було важко. 
В шафі я знайшла синій светр та сірі штани. Дивовижно, але Кіра в цьому виглядала ідеально. 
Ми знову спустились вниз на кухню. Я поставила грітися чайник, на стіл поклала фрукти і солодощі. Весь цей час ми не розмовляли. Я відчувала, що їй важко, тому чекала моменту аби запитати. Наливши окріп у чашки, та заваривши чай, я запитальним поглядом глянула на Кіру. Як не дивно вона зрозуміла. 
–Так мій тато знову випив. Він мене й вдарив. Мама зараз пішла кудись. Напевно не витримала. Після того як мене вдарив тато, я вирішила будь-яким способом забратися з того дому. - я слухала це все з відкритим ротом. Я не могла повірити в те, що тільки-но сказала Кіра. Ну не могла і все. Я знала її родину, як зразкову, мирну, чорт, класну родину. Такою вона і була лише пів року тому. Я нарешті відірвалась від думок і глянула на Кіру. Вона пила чай. Наче нічого незвичного, але в очах читався жаль. Десь в глибині душі вона любить тата. Я знаю. 
–Кіро... Що ж тепер буде? - єдине що змогла вимовити. 
–Я не знаю. Я скажу мамі. Але, я трохи сумніваюся. – що? Я правильно почула? 
–Не зрозуміла. Сумніваєшся?Та я сама особисто піду і поговорю з твоїм батьком! Та як він сміє! Ніхто не буде ображати моїх подруг. Ніхто. – я вибухнула як вулкан. Мені захотілося піти і зробити такий самий синець на що ці Батька Кіри. Ну він ще дістане. 
–Ні, Кіро не треба! – вона злякалася не на жарт–Прошу не треба я сама розберусь. А якщо про те, що сумніваюсь. Я люблю свою сім'ю я не хочу її втратити. Якщо я скажу мамі, я точно втрачу сім'ю. – Кіра вже допила чай, тому я налила їй ще. Вона коротко кивнула. 
–Але ти ж не будеш терпіти знущання твого батька? Так я розумію, це було вперше, але ніхто тобі не гарантує що не в востаннє. - Сказала я, і сьорбнула чаю. 
–Так ніхто не Гарантує. Тато сьогодні дуже напився. Але у мене є ідея. Я можу поговорити з мамою. Попрошу, можливо, його вдасться покласти в лікарню, на лікування. - ідея здалася мені хорошою. Але є один нюанс. 
–А як ви без його дозволу будете його лікувати? - запитала я. 
–Не знаю. Треба буде дізнатися всі нюанси. Я вже навіть знайшла лікарню. Дуже навіть престижна. Приватна. Ніхто не дізнається. Адже ця інформація може погубить весь бізнес. - Кіра підняла очі на годинник. І я автоматично теж туди подивилась. 01:23. Непогано. 
–Кіро, якщо навіть все так склалось. Прошу. Розповідай мені. Я завжди допоможу. - я подивилась на Кіру, вона майже плакала. Я обійняла її. Вона не чужа для мене. Ми як сестри. Я люблю її, як сестру. Не можу дивитися на те як вона плаче. 
–Добре.- Ледве вимовивши сказала Кіри. 
Ми доплентались до моєї кімнати. Тут все ще горіло світло. Кірі, я видала свою нову піжаму,яку ще не встигла одягнути. Вона пішла перевдягатися, а я почала роздумувати де б їй спати. Я вирішила що ми будемо спати в мене на ліжку. В мене ліжко дуууже велике. Ми ж подруги. 
Кіра прийшла. Їй не дуже личила ця піжама, але хто її бачить. Ну окрім мене. Я написала коротке смс батькам, що Кіра прийшла на ночівлю. Подробиці не писала. Думаю це зайве. 
Пролунав дзвінок. Це до Кіри. Кіра вагалася брати трубку чи ні. На телефоні висвітилось "Мама". Я її зрозуміла. Але не втручалася.

Після короткої розмови Кіри з мамою, я зрозуміла, що про цю ситуацію ніхто більше не взнає. Вона сказала лише те, що на ночівлі у мене. І все. І все розумієте?. В мене в голові не вкладалось. Ну як може про це не сказати. Ну капець. В моєму розумінні, про це не можна мовчати. Звісно завтра, коли її татко одумається, він спробує згладити свою вину, якимсь дорогеньким подаруночком. Знаю Кіра не ведеться на таке, але все ж. 
Ми ще поговорили, та полягали спати. Кожен з нас виснажений. Всі хотіли спати. Я обдумувала завтрашній день. Я хотіла піти до тата Кіри та втовкмачити йому в голову, що дитина не іграшка. Я сподіваюсь, ніхто й ніщо мені не буде заважати. З такими думками я й заснула.