Лавандове щастя

Розділ 9

Я миттю закрила двері, і вилетіла з двору. Хоч я і на танкетці, та уміло оббігала камінчики. Мені так хотілося його побачити. Захекавшись я все ж таки добігла. Марк усміхнувся до мене. 
–Привіт сонечко. Чудово виглядаєш. – мені дуже приємно чути від нього компліменти. 
–Привіт. Дякую. Ти теж неперевершено виглядаєш. - і я сказала правду. Виглядав він шикарно. Чорні джинси і біла футболка. Начебто просто, але виглядало просто шикарно. Футболка облягала його рельєфне тіло, тим самим його підкреслювала. 
–Поїхали? - сказав Марк і подав мені руку. 
–Поїхали, але куди? - я прийняла руку. Марк посадив мене на передньому сидінні, біля нього. 
–Сюрприз.- я зробила вигляд, наче образилась. Насправді ж, я любила сюрпризи. Але моя цікавість - ні. –Та не ображайся ти, скоро все побачиш. - я легенько посміхнулася. 
Поруч з ним було приємно сидіти. Марк завів машину і ми рушили у невідомому напрямку. В ніч вдарив приємний запах апельсину і кориці. 
–Тож, давно я тобі подобаюсь? – я вирішила завести розмову, бо сидіти мовчки я не могла. Ненавиджу цей стан, коли немає про що говорити. Марк легенько посміхнувся і відповів:
–З першого знайомства. Тоді, коли ти обідала з нами в кафе. Тоді, я зрозумів що влип. - цікаво. Я навіть і не зрозуміла цього. –А я тобі? 
–Теж, з знайомства в кафе. Насправді я навіть не думала що ми почнемо зустрічатися. - я відвела погляд, на що Марк лише хмикнув. –Багато дівчат на тебе запали з класу. Тому я і не вірю що ці стосунки протримаються довше 1 неділі. - випалила я. 
–Тобто ти хочеш сказати, що я такий бабій, що кину тебе? Нізащо. - ну я не мала на увазі це, але порівняння схоже. 
–Ну мені так здається. Добре. Марк яке твоє хоббі? - я перевела тему, бо думала що посваримось. 
–Ну я граю на гітарі вже 8 років. Також полюбляю брати участь в гонках. А в тебе? - запитав Марк. 
–Я закінчила музичну школу як солістка. У вільний час полюбляю малювати. А от про гонки, Марк тобі не страшно? - запитала я. 
–Ми вже приїхали, давай потім про це поговоримо? - це звучало не як запитання. 
Озирнувшись, я зрозуміла що це не каток, не кафе, не ресторан і взагалі ми за містом. Він же не хоче мене вбити правда? Я швидко написала мамі повідомлення, що пішла на побачення з Марком, аби вона не хвилювалася. 
Марк вийшов з машини і подав мені руку. Я теж вийшла. 
–Марк, де ми? -спантеличено запитала я. 
–Не хвилюйся. Ми біля озера. Тут місце мого натхнення. Тут я провів майже все дитинство. - Марк розповідав, і паралельно виймав з багажника плед, і корзину з чимось. 
–Дуже гарне місце. - і справді, тут дуже гарно. Озеро серед лісу в оточенні декількох каменів. Так як тут волога місцина, мої босоніжки на танкетці прямо таки провалювалися під землю. Блін. В наступний раз одягну кросівки. Саме в цей момент Марк подивився на мене. Мені стало соромно. Він швидко поклав все що було у нього в руках на землю і побіг до мене. Він підняв мене і поніс на руках, від чого мені стало дуууже ніяково. 
–Марк пусти, я важка. Я дойду сама - прошепотіла я. Від чого Марк залився гучним сміхом. 
–Ти чого мала, ти ж легше пушинки! - ми дійшли і він опустив мене на землю. Дійсно гарно. 
Така краса, що хоч зараз бери Віко і малюй пейзаж. Віка підійшла до Марка і почала допомагати розкладати плед і фрукти.
Як виявилося, Марк вирішив зробити чудовий пікнік. Весь цей час ми з ним розмовляли про все. Його улюблений колір - чорний, має молодшого брата - Кирила. Недавно переїхав зі Львова до Вінниці. В цьому році здає ЗНО (як і я), і ще багато іншого. З ним добре. 
Ми сиділи в обіймах один одного і пили шампанське з фруктами. Так я дозволила собі випити, хоча шампанське пила вперше. Ось така от я. 
–Марк, скільки у тебе було дівчат? - запитала я. 
–Одна. - якось не радісно сказав Марк. 
–Чому ви розійшлися? - Марк відвів погляд. 
–Давай спочатку ти розкажеш що у тебе з Сашею, а потім я? - що ж добре. 
–У мене з Сашею нічого немає. Ми друзі дитинства. Вже 13 років дружимо. Так, він підкатував до мене - на цьому моменті я запнулася, а Марк на мене вивчаючи дивився–Але я його відштовхувала, бо не бачу його своїм хлопцем, для мене він тільки друг. Доречі Кіра на нього запала. Тому у мене з ним нічого. Твоя черга. 
–Добре, але до Саші повернемося. Я відчуваю, що ти щось недомовляєш. - я кивнула. 
–Її звали Софія. Ми зустрічалися у Львові. Я її кохав, та вона була на всі боки. Зранку зі мною, ввечері в клубі розважається з папіками. Я терпів це тільки через те, що її кохав. Та зараз я зрозумів що то не було коханням. Одного разу, вона прийшла до мене і сказала що вагітна. Я не повірив їй одразу. Від мене вона не могла бути вагітною, бо між нами нічого не було. Тоді вона сказала що кидає мене бо я їй набрид. Тоді я почав пити. Дякуючи друзям і брату мені вдалося вибратись з цього лайна. Тоді я почав нове життя. І я дуже тебе прошу Віко, ніколи не бреши мені, добре? - ця історія мене розчулила. Мені захотілося забрати його біль собі. Я захотіла його поцілувати, але не можу. Принципи не дозволяють.
–Добре-тихо мовила я.
–Тепер ти. Що тобі зробив Діма? -запитав серйозно Марк. 

Це запитання мене ошелешило. Як він здогадався? 
–Ти про що? - вирішила сказати я 
–Віко, ми ж домовлялися. Не бреши мені. Ніколи. - грізним тоном сказав Марк. 
–Добре. Він намагався мене згвалтувати. - сказала я і відвела погляд. 
Марк взяв мене за підборіддя і залишив на губах ніжний поцілунок. Я відвела погляд. 
–Ти ще, мене соромишся? –Марк знову взяв мене за підборіддя і повернув до себе. – Або тобі не сподобався поцілунок. 
Мушу зізнатися поцілунок був прекрасний. Але він перший, хто мене поцілував. Марк досі дивився на мене. 
–Поцілунок був прекрасний. Просто... Просто ти перший, хто мене поцілував. – випалила я. 
–Мала ти серйозно? Не соромся цього, ти унікальна. - з захватом сказав Марк. 
Він знову мене обійняв і вкрив пледом. Ми лежали і дивилися на захід Сонця. Різнобарв'я кольорів полонило мою душу. Це так гарно. Ми з Марком багато говорили, дізналися багато нового. Ми ж тепер пара. 
–Віко, в школі скажемо що ми пара? - запитав Марк. 
–Думаю так. Краще не приховувати. І заодно липнути всі перестануть. - ну а що? Так я його кохаю і не хочу щоб до нього хтось доторкався.
–Ревнуєш? 
-Що? Нііі.
–А мені здається так. - я вирішила зробити вигляд що я образилась. 
Я відвернулась від Марка. 
–Оце вже ні, Віко. - він розвернув мене до себе і поцілував. 
–Так не чесно! - сказала я. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше