Лавандове щастя

Розділ 10

З Марком я відчувала себе захищеною. Мені було добре з ним. Ми все ще сиділи в обіймах один одного. Я глянула на годинник. 19:21. Вже пора, а я так не хочу. Але мама розсердиться, якщо я запвзнюсь додому. Я відсторонилась від Марка і сказала:
–Мені вже потрібно додому. - я трохи засмутилася, бо хотіла ще побути з ним. 
–Не сумуй. Завтра в школі побачимось. - лагідно сказав Марк. –Доречі, ти в школу пішки йдеш? - запитав Марк. 
–Ні. Нас з Кірою підвозить наш тато. - сказала я. 
–Завтра у твого тата важлива зустріч о 8:00, тому він не зможе вас підвезти. Я можу заїхати за вами. Якщо ви не проти, звісно. І не питай звідки я знаю. - Марк підмигнув мені. Ну напевно йому тато його сказав. 
–Не проти. - сказала я. 
–Тоді, давай збиратися, я тебе відвезу. - я вдячно кивнула. Ми почали збирати плед, фрукти що залишилися у кошик, і різні дрібнички.
Він посадив мене у машину біля себе на передньому сидінні. Як дивно, але за час нашого перебування , тут не проїхало жодної машини. Марк швидко закрив багажник і сів біля мене. Він завів мотор і ми поїхали набираючи швидкість. 
Я слідкувала за ним. Його руки трималися за кермо, а погляд був спрямований виключно на дорогу. Марк не витримав і засміявся. 
–Чому ти смієшся? - запитала я. 
–Тому що ти на мене так дивишся. - Марк знову залився сміхом. 
–А що? Не можна? – я теж засміялася. 
Ми розмовляли на різні теми і нарешті доїхали до мого будинку. Вдома ще нікого. 
–Дякую за день, Марк. - я вдячно поглянула на хлопця. 
–І тобі дякую сонце, завтра побачимось. - я швиденько поцілувала його в щоку і побігла додому. 
Ледве знайшла ключі, бо думала вже, що забула. Відкривши двері, я зраділа, бо мої батьки ще не дома. Я звісно підозрювала, що їх ще немає, але зараз я точно це знаю. І слава Богу, бо не хотіла нічого розказувати. 
Я почала прокручувати все що було у голові. Чорт ми поцілувалися на першому побаченні! 
Аби хоч трішки заспокоїтися, я вирішила походити по будинку. 
Будинок у нас був невеликий, але все як не дивно є. На першому поверсі кухня. Вона біло-бардовим стилем. Багато квітів. Зручні кресла замість стільців. Скляний стіл. Все вишукано. Далі санвузел. Якщо чесно, то це санвузл, тільки для батьків. На другому поверсі є ще один. Стиль кремово-білий. Він так і залишився після минулих господарів. Вона шикарна. Білосніжна ванна, підлога з підігрівом. Все що треба для щастя. Трохи далі є кімната батьків. Я дуже рідко туди заходжу, адже це особистий простір мами й тата, але зараз мені треба заспокоїтися. Їхня кімната величезна. Тут помістився мейк-ап столик, величезне ліжко, декілька вазонів (мама обожнює рослини), дві тумби (одна з яких на замку, не знаю чому) і велика дзеркальна шафа (яку дуже важко помити). У них в кімнаті дуже атмосферно, але мені не хочеться тут бути, тому я йду далі. Кабінет батька, авжеж... Мені заборонено сюди заходити. Я була в кабінеті одного разу, але не довго. Батько забороняє сюди заходити. Але сьогодні поки їх немає і нічого не закрито, я зайду. Я тільки погляну. Кабінет сам по собі невеликий, але тут спокійнісінько помістилась маленька домашня бібліотека, стіл и м'яке шкіряне кресло. Вікно завжди закривали штори, а світло давала настільна лампа. На столі як завжди безпорядок. Якісь папірці, ручки, документи. Ось що означає тато бізнесмен. Я вирішила йти далі. Далі у нас комора. Ні, не для варення і іншого. Ми залишаємо там ролики, велики, валізи, запчастини. Все що не можна покласти в кімнаті. Комора знаходилась під сходами. Все інше знаходилось на другому поверсі. Батьки там не часто бувають. Але там і без них весело. Сам коридор на першому поверсі був великим і широким. Блискуча підлога, велике зеркало при вході. Далі сходи. Сходи були величезніверху, вузькі і закручені до верху. Підніматися було одне задоволення. Отже. Інтер'єр на другому поверсі шикарний, саме тому я обожнюю цей поверх. Найперше що кидається в очі – гардеробна. Маленька, скромна гардеробна. Вона загальна. Тут ми залишаємо Зимній одяг - весною, і літній одяг - восени. Нічого цікавого. Далі санвузел. Можна сказати мій особистий. Тут салатово-білий дизайн. У мене не було ванни, тільки душова Кабінка, але мені і цього вистачало. Санвузел був невеличкий, але тут поміщалася моя шафка з шампунями, гелями, масками, бальзамами і так далі. Наступна – гостьова кімната. Тут іноді ночують наші гості. Нічого особливого. Далі ще одна гостьова кімната. Потім нарешті моя кімната. Мою кімнату ви знаєте. Теж невеличка, але для мене найкраща. Більше нічого немає.

Закінчивши з ревізією, я вирішила подзвонити Кірі. Я їй все розповіла від А до Я, на що вона відповіла:
–Я так і знала. - задоволено сказала Кіра, на що я тільки хмикнула. 
–Доречі завтра нас підвозить Марк, бо мій тато не зможе нас відвезти. І зараз їх ще немає. - засмучено сказала я. 
–От і добре. Ой Віко, не можу балакати, пробач, передзвоню. - квапливо сказала Кіра і відключилася. 
Цікаво що у неї такого сталося. Хоча, це її життя. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше