Лавандове щастя

Розділ 14

Мама плакала, а я намагалася її заспокоїти. Ну чому все так? Мене обманювали, маму обманювали. Навіщо? 

Саме зараз я припадала слова Кіри, щось типу «Не ведись ні на що», і відсторонилась від мами. 

А раптом вона зараз мене теж обманює? Це досконала акторська гра і придуманий сюжет? Але для чого? 

–Мамо, все буде добре, чуєш? - сказала я мамі і присіла біля неї навпочіпки. –Тобі треба поспати. 

Я відвела маму в кімнату і вийшла. Мені було не добре. Та ще й знову спину защімило. 

З дитинства у мене була проблема. Постійно защімляла спина. Мені масажували спину і все проходило. Приблизно місяць цього не було, але зараз знову. 

Мамі я не хотіла казати, їй зараз і так погано. Масажист Тетяна, у відпустці, тому я попрошу Сашу. Так саме його. Він мені не раз допомагав, і зараз напевне допоможе. 

–Алло, привіт Саш. Зможеш прийти, мені спину защімило?. - сказала я. 

–Вже лечу. - смішно вимовив Саша. 

Завершивши дзвінок, я пішла швиденько у душ. Вчора мені не до нього було. Покупавшись, я побігла до мами. Вона солодко спала. 

Я хотіла піднятись нагору, та пролунав дзвінок у двері. 

Відчинити я побачила Сашу. 

–Привіт, Заходь. Мама спить. - пошепки сказала я. Він кинув і ми піднялись на другий поверх. 

–Ну що поранена? Готові до лікування? - смішно сказав Саша. 

–Так капітан. - відповіла я і засміялась.

–Тоді лягай, а я мазь дістану. - сказав Саша і взяв мазь. Я зняла футболку і лягла на живіт. 

Саша почав робити масаж по всій спині. 

–То як справи з Марком? - несподівано запитав він. 

–Не дуже. – відповіла я –Він мене використовував. - звісно я сказала не все, адже йому це не обов'язково знати. 

–Чому? - запитав Саша і продовжив масажували спину. 

–Не знаю. - відповіла я. 

Звісно що знаю, але не скажу. Це лише моє. Особисте. 

Масаж закінчений, вже легше. 

–Дякую величезне. - сказала я і поглянула на Сашу. Він поклав мазь назад до шафи. 

–Будь ласка. Мушу бігти, Віко. Радий що зміг допомогти. - сказав він і помахав мені рукою на прощання. Я помахала у відповідь. 

Через хвилину я почула звук закривання двері. Він пішов. Я встала і вдягнула футболку. Я скривилась від того, що вона приличная до тіла. Мазь ще не висохла. Що ж, прийдеться випрати футболку. 

Я вирішила сісти за уроки. Я так не любила ці уроки, але не хотіла просто сидіти. Перша біологія. Прочитати 2 параграфа. Що ж. Добре. 

18:00. Нарешті зробила всі уроки. Це жах. 3 години! Єдине що втішає те, що я відволіклась від всього. Доречі завтра п'ятниця. І вихідні. 

Ці вихідні я планую провести з Кірою. Ми підемо на шопінг, а шопінг це найкращий спосіб розслаблення. Але невтішна новина. Я завтра маю поговорити з Марком. Зовсім не розумію як я маю це зробити. Важко, справді важко адже я його любила. І зараз люблю. Але мене використали. 

Я підійшла до вікна. Гарний захід сонця. Барвисті плями розкидані по всьому небу. Палітра кольорів змішалися і утворились нові. Дуже гарно. Я відійшла від вікна і вирішила піти подивитись як там мама. 

Спустившись я побачила батька. Він роззувався. 

–Привіт тату. - першою привіталась я. 

–Привіт. Де мама? - запитав він. 

–Спить. Їсти будеш? - спитала я. 

–Ні, якщо не важко занесли мені каву в кабінет. – попрохав тато, а я кивнула. 

Тато пішов у кабінет, а я пішла на кухню. Заваривши каву я віднесла в кабінет до батька. 

Все як завжди. Штори закривають вікно, і ввімкнула лампа. Поставивши каву на стіл, я поспіхом вийшла і попрямувала на другий поверх, та мене зупинила мама. 

–Ми мусимо дізнатися що він приховує - сказала мама і показала рукою на такій кабінет. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше