Розділ 17

Нарешті ми з Марком помирились. Більше немає недомовок, відтепер лише чиста правда. Я сподіваюсь на це. Так я його дійсно кохаю. Сильно. Я навіть не думала, що так по кохати можливо. 

Ми сиділи на кухні і пили чай, при цьому не забуваючи розмовляти. Ми розмовляли про все на світі, і вирішили, що влітку ми поїдемо разом на відпочинок. 

В цей момент я згадала про зустріч з Сашею і швидко побігла на другий поверх за телефоном. Марк напевне нічого не зрозумів і побігла за мною, при цьому кричачи моє ім'я. Взявши телефон до рук я набрала Сашу. На диво він швидко прийняв дзвінок. 

–Алло, ти де? – записала я. 

–В піцерії чекаю тебе. - нічого не зрозумівши сказав Саша. 

–Зараз буду–квапливо сказала я і збила дзвінок. 

Марк в цей момент дивився на мене не розуміючи, та мовчав. Це добре. Не гаючи часу я подзвонила до Кіри. 

–Алло подруго, він у піцерії чекає. - поспіхом сказала я. 

–Дякую, тобі. Вже вибігаю. – вдячно сказала Кіра. 

–Удачі тобі. Я вірю в тебе. – сказала я і відключилась. 

Я шумно видихнула і доторкнулася до чола. Ось це стрес. Капець. 

Марк взяв мене за руку і запитально глянув. 

–Не дивись на мене так. - сказала я. 

–Тоді ти мені мусиш розповісти, що ти вже зробила. – сказав Марк. 

–Вчора мені запропонував погуляти Саша. Я погодилась, та у мене в голові взрів план. – Марк явно напружився– Я написала Кірі, а ти як знаєш Кіра кохає Сашу, і запропонувала їй піти замість мене. Ось так. - я подивилася на Марка, а в його очах читалось полегшення. 

–Боже, як ти мене налякала мала. Я вже думав що ти вирішила про міняти мене на Сашу. – Марк поправив волосся на голові. 

–Ееей! - я легенько вдарила його кулачком. – Як ти так міг подумати? – я вдавалося образилась.

–Ну вибач мала. Більше не буду. – сказав Марк. Він підхопив мене на руки і почав кружляють по кухні. Ми дружно залились сміхом. Так добре мені не було ніколи. 

*На наступний день*

Прокинулась я сама. Це дуже дивно, але є як є. Одягнувшись я спустились вниз. Дивно, але було тихо. На кухні нікого, в кімнаті батьків нікого. Хоча ні, є записка. 

«Доню, ми пішли на роботу. Вибач не зможу завезти. У тебе в кишені ми залишили гроші на таксі». 

Ну звісно. Як завжди. Я подзвонила Кірі і паралельно роблю сніданок. Напевне яєшня з беконом підійде. Кіра майже одразу прийняла виклик. 

–Доброго ранку, ну то що, як все пройшло? – на летіла з за питаннями я. 

–Слухай. Все було просто чудово. Він звісно був спантеличений, але виду не подав. Ми поїли піцу, погуляли нічним містом. Мені здається ми значно зблизились. - сказала я і очманіла. Я дуже за них рада. 

–Вітаю! План відмінний. - сказала я і до їла яєшню. – Тоді зустрічаємось через 5 хвилин. Марк за нами заїде. І так ми помирились. - Кіра на диво не за давала питань. 

–Добре.- сказала вона і відключилась. 

Я швидко одягла кофтинку,адже сьогодні холодно. Має бути дощ. Але парасольку я забула, і вже бігла до Марка. Вилетіли з будинку я побігла до Марка. Десь за метр до машини я майже впала. Ну як майже? Мене зловив Марк. 

–Знову падаєш? - запитав Марк і пригорнув до себе. Я хотіла його поцілувати, та в цей момент за спиною я почула кашель. Та це ж Кіра. Господи я ж зовсім за неї забула. Я швидко поцілувати в документах Марка і побігла обійняти подругу. 

–Поїхали? - запитав Марк відкриваючи для нас дверцята машини. 

–Звісно.- хором сказали ми з Кірою, від чого ми засміялись. Та все ж сіли до машини. Поки ми їхали, ми обговорювали уроки. 

В цей момент я згадала про гроші на таксі. В кишені лежали 500 гривень. Достатня сума. Якраз зводиться для мого заощадження. Кіра помітила, і легенько мені підмигнула. Я їй у відповідь.