Розділ 20

–Знаєш Кіро, – несподівано сказала я–Я вдячна долі, вдячна батькам і вдячна Всесвіту за те, що ми з тобою зустрілися і подружились. Зараз ти моя найліпша подруга, якій я можу довірити геть усе. Дякую тобі за все. – сказала я і обійняла Кіру. 

–Віко, ти чудова подруга. Дякую тобі за нашу дружбу. – у відповідь сказала Кіра і я розплакалась. Мені дуже приємно це чути. 

–Ну не плач, все добре– сказала Кіра і витерла мої сльози, –Тим паче треба припиняти, бо рис згорить, – сказала Кіра і я усміхалася. Ми швидко виключили плиту і кинули масло в рис. Кухню вмить заполонив запах смакоти. 

Я написала нам з Кірою рису. Я вже хотіла їсти, як побачила що Кіра фотографує їжу для сторіз. Я залилась гучним сміхом. 

–Що таке? У мене щось з волоссям? – явно не зрозумівши запитує Кіра і намагається щось знайти руками в волоссі. 

–Та ні, просто ти фотографуєш усе на шляху– я знову засміялась, а Кіра разом зі мною. 

–Ну добре думаю досить, бо скоро рис охолоне– сказала Кіра і ми дружно почали їсти. 

А страва не така вже й погана, хоча на вигляд не дуже. 

–То що там з Сашею? – першою порушила тишу я. Поки Кіра пожовувала щоб мені відповісти, я поклала тарілку в раковину і помила її. Потім ввімкнула чайник і знайшла смаколики. 

–Нууууу, як тобі сказати, – прожувавши сказала Кіра, –У нас з ним хороші стосунки. – усміхнувшись додала подруга. 

Ну я звісно зрозуміла що це або у них все добре, але не так як хотілося, або все погано і він навіть не звертає на неї увагу. Звісно я сподіваюсь на те, що все ж перший варіант, адже я хочу аби моя подруга була щаслива. 

–Розказуй все як є. – ну я завжди відчуваю коли вона щось приховує. А поки вона наважувалась мені сказати, я колупала ложкою торт. Доречі смачний вибрали. 

–Загалом, ми кохаєш один одного, але все надто складно. Мені 17,йому 19. Я розумію що невдовзі він захоче чогось більшого. Я не готова. Та й тато мене не зрозуміє. Ми сім'я бізнесмена, а його сім'я звичайна. Я б і чхати хотіла на те що вони скажуть, але ж вони мені заборонять усе якщо дізнаються. Коротше, я чекаю моменту коли ми втечемо. Доречі скільки ти назбирала грошей? – різко змінила тему подруга. Мені жаль її, адже ясне діло що батьки будуть проти. А от про те що Саша захоче чогось більшого, це так. Але ж і Марк може захотіти. Я про це не думала. Сподіваюсь він почекає.

–Все буде добре, ви будете разом. А про гроші, я назбирала тисячу тільки. А ти? – так треба трішки пришвидшити темп збирання грошей, бо вже в наступному році ми маємо втекти. Такий наш план. 

–2 тисячі. Я у батьків регулярно прошу гроші, і планую на роботу кудись піти, але так щоб батько не дізнався. –Кіра доїла і почала пити чай. 

–Треба на роботу, але ж хто нас візьме? А школа? – запитала я. 

–Попереду ще ціле літо, встигнемо. – сказала Кіра. 

Ким я можу працювати? Можливо кухарем? Хоча хто мене візьме без стажу. Аніматор, художниця? Непогано, але батьки точно дізнаються. Можливо листівки, але мене можуть помітити. 

Я зиркнула поглядом на Кіру, вона теж про щось думала. Напевно про професію. 

–Я тут згадала, у мене скоро день народження, і мають подарувати гроші. Тоді я зможу їх не витрачати і почати збирати. – запропонувала я їй. 

–Чудова ідея, але де ти їх будеш ховати? – запитала Кіра, а я задумалась. Дійсно де? В шафі не можна, бо знайдуть швидко. Є варіант під матрацом, але боюсь знову ж таки знайдуть. 

–А ти де ховаєш? – запитала я, бо не знала куди мені ховати гроші. 

–Я спочатку хотіла на карту, але зрозуміла що якщо втечу, мені за блокують всі картки. Тому я ховаю гроші в рюкзаку в потаємному карманчику. – цікава ідея. Я зможу її повторити, але має бути інша схованка.

–Ідея непогана, але є ще варіанти? – з надією запитала я, а Кіра почала думати. 

Через невеликий час Кіра все ж придумала. 

–Можна сховати в книзі, твої батьки в житті не візьмуть у руки книгу, –це чиста правда. 

–Так, це геніально! – викрикнула я і потягнула Кіру на другий поверх. 

–І що ми будемо робити? – запитала вона. 

–Шукати гідну книгу. – відповіла я. 

Я поклала на стіл стобку книг. Кіра почала вибирати серед них. 

–Ну дивись, тобі потрібна не помітна, але яку ти запам'ятаєш. – сказала вона і показала мені на психологічну книгу. Ні я таке не читаю, але ця книга від колишніх господарів. Вона була в сірій, вже пошарпаній палітурці, з чорною виведенною назвою «Психологія людини», начебто не важко запам'ятати. 

Я дістала з карманів моєї кофтинки гроші і поклала їх в середину книги. Кіра мені помітно кивнула. Все мінус одна проблема. 

Ми сіли на ліжко і розмовляли. 

–То я так розумію, Саша вже натякає на те що хоче чогось більшого? – запитала я, бо мене не покидали це питання. 

–Ну можна сказати так. Це майже не сталося, але я вчасно сказала йому що не готова. – я аж жахнулася від цих слів. Тобто для неї це – звичайна справа? Капець. 

–Не парся. Все добре Віко. Просто я така. Хтось це робить в 20,хтось в 50, а я хочу в 17. Тільки прошу не засуджуй мене за це. – Кіра винувато подивилася на мене. 

–Ох, добре Кіро. Це ж твоє життя, тільки прошу, будь обережна... – попросила я. Я хвилююсь за неї. Не можна так, але це її рішення. Вона кивнула. 

–Віко у мене до тебе є прохання. Я знаю що у тебе є гарна мереживна білизна. Так як мене можуть спалили продавці, я б хотіла у тебе попросити її. – так вона знала весь мій гардероб. 

–Наскільки я розумію, ти плануєш зробити це ближчим часом? – спокійно запитала я і пішла до шафи. 

–Так – засоромлено сказала Кіра. 

Ця мереживна білизна у мене раніше була. Просто одного разу зайшла і купила і все. Та ніколи не носила. 

–Вибирай. – я поклала біля Кіри 3 комплекта. Чорний, бірюзовий та бордовий. Кіра обрала чорний.