Розділ 21/1

–Хто? Та сама Наталя? – вибухнула Кіра
–Так, здається вона. – відповіла я. 
–Ти нікуди не підеш! – сказала вона і тупнула ногою. 
–Але мені потрібна правда. Хто як не вона мені все розкаже? – сказала я і подивилася на Кіру. Вона про щось думала і перебирала рукою браслет на руці. 
–А якщо вони тебе посадять в якусь машину і будуть просити гроші або шантажувати? – приречено запитала подруга. 
Хм, дійсно. Я й не подумала. Але ж батьки явно нічого не розкажуть, а тут з'явився шанс. 
–Я піду туди. Не хвилюйся все буде добре. – через деякий час промовила я. Звичайно був ризик, але хто не ризикує – той не п'є шампанське. 
–Ти не можеш. Подумай про батьків, про Марка про мене врешті решт. – викрикнула Кіра. 
–Ну я ж не на війну йду, вірно? Все буде добре. Це мій єдиний шанс. – сказала я і Кіра понурила голову. 
Після хвилинного мовчання, вона все ж сказала:
–Я піду з тобою! – що мені не почулось? Вона готова ризикнути своїм життям заради мене? Готова піти зі мною? 
–Ти правда підеш зі мною? – запитала я і поглянула їй в очі. В них читалась повна рішучість. 
–Я не покину тебе одну. – сказала вона і почала знову перебрати браслети рукою. Вона так завжди робила коли думала або хвилювалась.
Я обійняла подругу, і тільки тоді зрозуміла який скарб мені приготувала доля. Кіра – дуже хороша подруга. Завжди підтримає, вислухає, допоможе, і зараз, готова йти зі мною на зустріч з коханкою батька.

Цікаво, що за правду вона приготувала? Що у тата є інша донька? Це я знаю. Що ще може бути? Звісно страшно йти, але я мушу. Інакше тоді вона дістане мене будь де. Якщо вже знає мій номер телефону, то не складно буде здогадатись де я вчусь. 
–Дякую тобі Кіро за все. – вона справді для мене як сестра. 
–За тобою і в вогонь і в воду. – вона легенько усміхнулась. –Тільки скажи, батьки або Марк про це знатимуть?–запитала вона, а я задумалась. З одної сторони було б добре якби вони знали. Тобі б у випадку SOS , вони б змогли допомогти. Але. Вони не пустять мене. 
–Напевне ні. Це ризиковано. Вони ж не відпустять нас. – сказала я. 
–Так дійсно. Тоді я своїм теж не скажу. – сказала вона. 
–Ну Марку я скажу, бо він образиться, якщо не буде знати. 
–Добре.– відповіла вона. 
*Увечері*
Хвилювання наростало на душі все більше і більше. Вже не витримую. Неспокійно мені на душі і все. Страшно. Що буде далі? Ніхто ж не знає. Викрадуть? Шантажуватимуть? А може просто розкажуть правду? Але навіщо? Найстрашніше те, що я втягнула у все це – Кіру. Вона теж може постраждати. Яка ж я дурна, не подумала про це. Я подумки вдарила себе рукою по лобі. 
Зараз я сиджу вдома на ліжку. Через 30 хвилин за мною заїде Марк і ми поїдемо до озера. Мені потрібно йому все розповісти.

А поки він їде, я поговорю з татом. Я спустилась на перший поверх і підійшла до Кабінету батька. Глибоко вдихнувши я постукала. 
–Так.– почулась глуха відповідь. 
Я відкрила двері і ледь не задихнулася. Кабінет пропах неприємним запахом алкоголю. Переборовши блювоту я все ж пройшла до батька. Він сидів у креслі і тримав в руці пляшку. І коли це він встиг перетворитися на пияку? 
–Тату, я прийшла поговорити. – рішуче промовила я. 
–Не довго. – і все? Два слова? 
–Що сталося між вами з мамою? – прямо запитала я. 
–Не твоє діло. – грізно сказав він. –Забирайся.
Таким тоном він розмовляв зі мною вперше. Я вийшла з кабінету гучно гримнувши дверима. Та як він сміє? Я ж його донька.

В коридорі я наштовхнулась на маму. Вона стояла спершись спиною на стіну. Я здивовано витріщилась на неї. 
–Ти що підслуховувала? – запитала я і склала руки. 
–Не вплутуйся в це. Ми дорослі люди і все самі вирішимо. – сказала мама і пішла до кімнати, а я так і залишилася стояти в коридорі. 
Та що взагалі тут твориться? Зібравши себе до купи я взяла свій портфелик, в який заздалегідь поклала кофтинку і плед, та побігла на вулицю. До приїзду Марка залишалося 8 хвилин. Я вирішила подзвонити до Саші і побалакати. Давненько ж ми не говорили. 
–Алло. Привіт, Саш. – першою сказала я. 
–Які люди! Радий тебе чути. – у відповідь сказав він. 
–Як ти? Як навчання? 
–Та все добре, краще ти мені розкажи. Що в тебе там з батьками? 
–А ти звідки знаєш? – щиро здивувалась я. 
–Мені Кіра розказала. То що там? - я хмикнула. Ну звісно. 
–Я не можу зараз сказати, я сиджу на подвір'ї. Якось потім. – я дійсно боялася що батьки почують. 
–Ну добре, але не забудь. – попередив Саша. 
–Добре. А у тебе що? Які наміри на Кіру? – я вирішила пошуткувати. 
–Найсерйозніші.– впевнено відповів він. 
–Дивись мені, не ображай її, бо відірву тобі одне місце. – ми залились гучним сміхом. 
–А може хай Кіра не ображає твого друга? 
–Вона так не може. 
–Ще й як. 
–Вибач Саш, вже не можу балакати по телефону, потім передзвоню. – до приїзду Марка залишалось 3 хвилини. 
–Добре, до зустрічі. – сказав він
–Бувай.– сказала я і відключилась. 
Я сиділа на гойдалці і думала. За що мені таке життя? Чому я не могла жити як всі діти? Хоча. Все відносно добре. Мабуть. От тільки я не щаслива. 
Я здригнулась бо почула голос Марка. Я повернула голову, і дійсно. Це він. 

Він мав мені рукою через паркан. Я швидко побігла до нього і пригорнулася. Як же я його кохаю. В ніч вдарив знайомий запах апельсинів та кориці. 

–Я так рада тебе бачити – щиро сказала я. 

–А я ще більше. – сказав він і простягнувся мені букет польових квітів. 

–Яка краса! – задоволено сказала я. 

–Я старався. Поїхали? – запитав він відкриваючи дверцята машини. 

–Поїхали.– я швиденько поцілувала його в щічку і сіла в салон. 

Дякую що прочитали). Я намагаюсь викладати кожен день новий розділ. Дуже стараюсь для вас, тому прошу підтримайте мене). Ставте зірочки, це мене надихає!) Люблю вас🌠.