Лавандове щастя

Розділ 25/2

–Ти... що? Повтори будь-ласка. – сказала я сидячи в садку. Так я з Алісою у нас на подвір'ї в садку, де ніхто ніколи не ходить. Взагалі я думала що ми підемо в якесь невідоме місце, як у фільмах, будемо перешіптуватися, ох... Треба менше дивитися фільмів, тоді і мозок нарешті запрацює.

–Так, я вжила наркотики... – промовила Аліса і заховала очі, –Але це був перший і останній раз. Я не винна, розумієш? – вона перейшла на крик і сльози, які вона щосили тримала в собі, покотилися градом по її обличчю. 
–Тихо-тихо, я вірю, вірю, Аліс. Заспокойся, не кричи бо нас почують. – вона наче забувши затулила ріт рукою. 
–Я дійсно не винна, – всхлипуючи сказала Аліса, –Я навіть не пам'ятаю того, хто мені це підсипав. Мені дуже соромно. Соромно перед тобою, перед Кірою. Вона ж мене не зрозуміє! Навіть слухати не захоче! Що мені робити? Як їй пояснити що це він запропонував, а я по дурі погодилась? Віко, допоможи! Благаю, зроблю все що зможу! – вона взяла мене за руку і підняла на мене свій погляд. Я нервово забрала свою руку. Ну як це? Я розумію, вона була під дією, але ж Кіра! Що мені робити? Якщо вона дізнається що я приховала, ніколи мені не пробачить. 
–Але ж Кіра.. – не встигла я договорити, як вона мене перебила:
–Не кажи їй! Не кажи нічого. Вона мені не пробачить. – ну звісно, а мені начебто пробачить. 
–А я? А мені пробачить? Я не можу приховати! Розумієш? Не можу, бо вона моя подруга. Найкраща подруга. – Аліса відвела погляд. Було видно що вона щось приховує, або просто мені бреше. Сподіваюсь ця правда вилізе швидше, чим щось станеться. Хоча чому має щось статися? Знову ці фільми. 
–Алісо, прошу. Це не повториться. – все ще благає? Та я непохитна.


*******************
–Пробач, що не розповіла одразу. Мені дуже соромно за це. – сказала я Кірі. Я просто згорала від сорому перед подругою.

Я впевнена, що вона й досі трішки сердита на мене. Авжеж, я б теж ображалась якби вона щось приховувала. Та раніше цього моменту я не могла з нею зустрітися, я мала вирішити свої проблеми з Марком. Хлопець увечері відлітає до своєї мами у Київ. Я зовсім не хочу з ним розлучатися, я прив'язана до нього так, як він до мене. Ми одне ціле, і я не переживу місяць без нього. Так Віко, треба повернутися до Кіри.

–Все добре, тепер я розумію. – сказала Кіра і випила келих шампанського. Ми хоч і не повнолітні, та сьогодні можна. Мені дуже жаль Кіру, вона ж любила, а він з нею так. Я навіть подумати не можу як би я відреагувала на таке. Та я навіть думати про таке не хочу!

–Кір, ображаєшся? – обережно запитала подругу, а вона лише помахала головою, мовляв "ні". Я полегшено видихнула.

–Я навпаки вдячна тобі за все. За те що не приховала, а сказала, за розмову з Алісою, за підтримку. Дякую. – це так мило, я потягнулась, аби обійняти її. Як добре що у мене є така подруга.

–То... Що ти будеш з ним робити? –запитала я. Як же мені соромно це питати.

–З Сашею? –я ствердно кивнула, –Я не знаю. Я не можу його покинути, хоч і розумію що не потрібна йому. Я його люблю усім серцем, а він ноги об мене витирає. Та попри все це, я справді не можу його покинути. Не можу і все. – Кіра схлипнула. Я хотіла подати їй води, та вона заперечно помахала головою, –Він моя вселенна. І... – дівчина зробила коротку паузу, –Якщо він ще не нагулявся, то я почекаю.– я здивовано округлила очі. Я правильно почула, вона терпітиме всі його походи направо і наліво?

–Ти... Ти з глузду з'їхала? – це взагалі як терпіти? Це можливо?

–Ні.– вона взяла пляшку і знову налила собі пів келиху напою.

–Кіро, одне запитання. Чому? Чому ти маєш це терпіти? – мені справді було цікаво почути відповідь.

–Бо кохаю...

Закінчивши нашу розмову я вклала подругу спати і відправилась на зустріч з Марком. На відміну від Кіри, Марк був першою людиною після мене, яка про це дізналася.

–Привіт, сонечко. – Марк мене обійняв і поцілував. 
–Як же я скучила за тобою. – захоплено промовила я.

–Я теж дуже. Сідай у машину. – він відчинив дверцята машини і подав мені руку. Я швиденько сіла в машину і знову аромат апельсина. Обожнюю. 
–Вікусю, я всього на місяць, не більше. Ти навіть не встигнеш засумувати. Натомість коли я приїду, ми поїдемо разом кудись відпочити. – сівши в машину сказав Марк.

–Ти серйозно? Не встигну засумувати? – я вдавано образилася. –Та я і дня не перечекаю. – в моїй голові одразу виникла строка з пісні Тіни Кароль «Перечекати цей дощ... ». Так, я дійсно не зможу без нього. Я стаю залежна.

–Сонечко, я буду дзвонити до тебе кожного дня, обіцяю. Так непомітно пройде цілий місяць. – він взяв мою руку і легенько поцілував.

–Обіцяєш? 
–Обіцяю

 


Любі мої, зараз у мене з'явилося більше часу на написання нових розділів. По секрету вам скажу, зовсім скоро я анонсую свою нову книгу. Тільки от не знаю, робити її до 100 сторінок чи більше 100? Будь ласка, напишіть як краще у коментарях, бо я дійсно не знаю. Сюжет вже готовий, просто його можна або скоротити, або додати декілька деталей. Обов'язково чекаю ваш коментар з порадою! І не забувайте про зірочки, бо якщо чесно, то мені здається що я взагалі погано пишу, бо активу зовсім нема(((

Бажаю вам усмішок, не хворійте;) 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше