9

 Увагу принца привернуло дине відображення у дзеркалі: поряд з ним у кімнаті стояв стіл з темного дерева, а задзеркаллі був точно такий самий столик, тільки з білого дерева. Коли юнак підійшов до дзеркала, то побачив там прекрасну дівчину, яка дивилася на нього заплаканими очима. Хоча він не зміг тоді розгледіти незнайомку на галявині, але щось йому говорило про те, що це вона. Такої краси ще зроду не бачив: її маленькі блакитні очі нагадували зорі серед ясного неба, а золотаве волосся ніби зливалося з світлом в кімнаті. По її щоках котилися сльозинки і йому захотілося їх витерти своєю рукою, пригорнути до свого серця і більше ніколи не відпускати. Незнайомка була настільки красива, що він був не в силі відвести від неї погляду. Він бачив її вперше, але щось йому підказувало, що це саме та дівчина з якою йому судилося прожити життя. На неї чекав двадцять років і готовий був чекати все життя, бо не хотів прожити у шлюбі з жінкою, яка думала лише про бали і різні забаганки. Йому потрібна дружина, яка готова розділити радість і горе, підтримати в скрутну хвилину, дати правильну пораду і просто бути поруч з ним. Риси фігури були йому знайомі, а от обличчя ні, тому він намагався пригадати, чи не зустрічав раніше. Багато принцес прокрутив у своїй голові, але жодна не могла красотою зрівнятися з нею. Невже він зміг пропустити таку красуню і навіть цього не замітив, чому ж не ходила про неї слава по окрузі, така краса не просто не може бути не помічена. Напевно її скривали від світу, щоб самий підходящий момент вона розквітла, наче троянда. Вони дивилися один на одного не відводячи очей простягаючи руки один до одного і здавалося, що це тривало б вічність, але доля розпорядилася по іншому. Через деяку мить їх обох осліпило світло, а коли воно згасло, то вони бачили лише своє відображення.