Глава 2

Через два дні зібраний паладином загін згорнув табір і відправився в дорогу. Таннарі виділили коня, так як всі учасники походу пересувалися верхи. Але для нього така зміна способу пересування не була проблемою, він відмінно володів мистецтвом верхової їзди і просто не бажав обтяжувати себе турботою про тварину в походах.

В дорозі загін очолював капітан Барт, за ним слідувала пані, монахи та лікар вели за собою коней з поклажею, посередині влаштувалася дівчина Аніка, за нею інші лицарі, а Таннарі влаштувався позаду колони.

Початок шляху був легким: пересувалися швидко, іноді зупиняючись для відпочинку. Монахи з ордена бога Шайне - один літній чоловік, другий молодий хлопець - завжди облаштовували табір, оточуючи турботою пані Ланні. Було помітно, що вони ставляться до неї з великою повагою, так само як і лицарі. Всім було відомо, що жарти з паладином погані, одного його заклинання досить, щоб отримати прокляття на все життя. Але також можна просити і благословення при належному відношенні.

Дівчина допомагала монахам управлятися по господарству, прислуговувала пані, будучи єдиною дівчиною в загоні. Цим Таннарі і пояснював собі її присутність. Також він не раз ловив на собі її злісні погляди, але тільки посміювався над нею, згадуючи зустріч в лісі, що тепер здавалася кумедною. І не втрачав можливість підчепити, якщо дівчина з чимось не справлялася. Вона все більше нагадала йому сестру і, можливо, за віком була старше. Хоча він не бачився з нею вже давно, але згадував з теплотою. Але сестра ніколи б не поводилася так зухвало, як це дитя вулиць.

***

Розташувавшись на чергову ночівлю на одній з лісових галявин, загін приготувався до сну. Таннарі з лицарями розташувався біля багаття і вечеряв приготовленої монахами їжею. Пані Ланні дозволяла перед сном випити учасникам походу трохи вина, щоб розслабитись, та й ніхто не зловживав, бо це могло коштувати життя в небезпечних незнайомих землях. Лицарі і найманець не відмовлялися від можливості хоч трохи зняти напругу і спокійно вечеряли, попиваючи вино.

Таннарі, вирішивши оновити свою кружку, покликав Аніку. Дівчина наливала їм вино, що виділела пані.

- Аніка, де ти там поділася? - нетерпляче гукнув він. - Ти що, пішла в ліс подорожніх грабувати?

Лицарі реготнув на його питання, озираючись на всі боки в пошуках дівчини.

- Напевно, що пішла, раз так довго не має, - відповів один з лицарів, сміючись.

Через кілька хвилин дівчина з'явилася біля багаття з винним мішком.

- Хто там вина вимагав? - сердито запитала вона, не звертаючи уваги на веселощі чоловіків.

- Мені, - промовив Таннарі, простягаючи залізну кружку.

Дівчина обдарувала його презирливим поглядом і вихопила кружку з рук. Нахиливши мішок, вона налила в неї вино. Повернулась в сторону і поклала мішок на землю, а потім віддала кружку Таннарі.

- Тримай, - мовила вона. - На сьогодні ти свою порцію випив.

 - Ти, малявко, будеш мені розповідати, скільки мені пити? - роздратовано фиркнув Таннарі.

- Я не розповідаю, скільки тобі пити, - відповіла їдко дівчина, - а говорю, що норма, виділена на сьогодні, тобою вичерпана.

Таннарі покосився на неї і потягнувся, ніби хотів схопити. Дівчина пискнула і втекла геть. Найманець розсміявся і став пити налите вино. Спочатку він нічого не зрозумів - вино здалося йому дивним на смак. Але відпивши ще кілька раз, виплюнув все в багаття.

- Ось чортяка! - вигукнув Таннарі, відпльовуючись.

- Що таке? - здивовано запитав один з лицарів.

- Вона мені солі в вино насипала, - крізь зуби процідив він.

Решта лицарі дружно засміялися, потішаючись над найманцем. Чоловік тільки дивувався, коли вона встигла.

- Дівка-то з кігтиками, - сказав інший лицар, сміючись.

- Зараз я їй ці кігтики обламаю, - пробурчав Таннарі, виливаючи вино на землю.

Піднявшись, він відправився шукати Аніку. Помітивши наближення чоловіка, дівчина сиділа біля намету пані, як ні в чому не бувало.

- Ти що це виробляєш? - вимогливо запитав він, нависнувши над нею.

- Сиджу, - здивовано відповіла вона, дивлячись на нього знизу вгору.

У темряві він бачив, як блиск багаття відбивається в її зелених очах. І дивилася вона з викликом, готова відповісти на будь-які претензії.

- Ти навіщо мені сіль у вино насипала?

- Я? - Аніка продовжувала зображати здивування. - Ти що, бачив, як я тобі сипала сіль?

Таннарі шумно видихнув, стримуючись, щоб не нагородити її запотиличником. Будь вона хлопчиськом, відшмагав би прилюдно.

- Якщо не бачив, це не означає, що не сипала, - випалив він. - Вино було солоним, а його наливала ти.

- Ну, так іди і спробуй інше, - махнула рукою Аніка, показово не зважаючи на нього. - Може, ти сам собі щось там підсипати.

Таннарі схилився до неї і прогарчав:

- Тобі пощастило, що ти дівчина, а то отримала б справжню прочуханку. Мабуть, ти погано запам'ятала урок в лісі.

- Ну, так іди, пожалійся пані, - продовжувала Аніка випробувати його терпіння, махнувши рукою в бік входу до намету. - Нехай вона мене відшмагає.

Вона хихикнула над власними словами, не дивлячись на нього. Таннарі не витримав і нагородив її легким запотиличником. Аніка обурилася, поправляючи свою хустку, але найманець вже пішов назад до багаття. Дівчина провела його лютим поглядом і продовжила сидіти на самоті. Вона майже ні с ким не спілкувалась, окрім пані Ланні та в межах потреби з іншими.

Таннарі повернувся до вогнища і під прицілом зацікавлених поглядів лицарів сів на своє місце.

- Ну як? - поцікавився капітан Барт. - Вона зізналася?

Капітан говорив з очевидною насмішкою, бажаючи піддіти чужака.

- Зізналася, - незворушно відповів Таннарі. - Обіцяла в наступний раз налити більше вина.

- З цукром? - засміявся один з лицарів.

Його соратники дружно бризнули сміхом, розвеселені ситуацією, що склалася. Вуличне дівчисько діставала своїми витівками бувалого воїна, виставляючи його на посміховисько перед іншими. Але справжніх причин їхнього конфлікту вони не знали, але зі сторони це безсумнівно тішило.