Глава 7

Дорога назад здавався легше і швидше. Всім хотілося найшвидше залишити непривітні і небезпечні краї і повернутися додому. Нехай назад поверталися не в повному складі, але раділи, що обійшлися мінімальними втратами. Суворий світ, де постійно йшла боротьба між світлом і темрявою, завжди буде вимагати жертви. Існувала велика ймовірність, що згинути могли всім загоном.

Під час одного з привалів Таннарі підстеріг момент, коли Аніка відійшла від табору, щоб переговорити з нею наодинці.

- Аніко, - тихо покликав він, йдучи слідом.

Дівчина, злякано здригнувшись, озирнулася. Найманець як завжди підібрався цілком безшумно. Не заговори він, навіть і не здогадалася б, що йде за нею.

- Чого тобі? - запитала вона, дивлячись на нього з недовірою.

- Послухай, - він зупинився за крок від неї, бачачи її настороженість, - я не бажаю тобі зла.

- А що тоді? - дівчина відступила на крок.

- І нікому не розповім твій секрет, якщо ти цього боїшся, - намагався він запевнити її в найкращих намірах.

- Це я типу тобі повинна бути вдячна?

- Просто не хочу, щоб ти мене боялася, - знизав плечима Таннарі.

- Я не боюся тебе, - гордо підняла підборіддя Аніка, дивлячись знизу верх на нього.

- Я помітив, що хоробрості тобі не займати, - посміхнувся найманець.

- А якщо ти задумав скористатися тим, що я розповіла тобі, - наїжачився дівчина, попереджувально поклавши руку на кинджал закріплений на поясі, - то можу швидко позбавити від цих дурних думок шляхом відділення голови від тіла.

- Невже ти такої поганої думки про мене? - образився Таннарі.

- У цьому світі нікому не можна довіряти, - промовила Аніка, відступаючи від нього.

- Згоден, - кивнув він, так само відступаючи назад.

- Тоді відчепися від мене, - заявила вона. - Ти і так дізнався про мене більше, ніж належало.

- Але вразі чого, ти можеш розраховувати на мою допомогу.

- Годі рятувати мене, - пробурчала дівчина. – Далі я вже якось сама.

Ні кажучи більше ні слова, Аніка розвернулася і пішла геть по своїх справах. Таннарі не став більше її переслідувати і повернувся до табіру.

Весь час, що залишився, протягом зворотної дороги Аніка намагалася уникати його. Припинилися і капості, які вона влаштовувала на шляху туди. Таннарі навіть стало трохи нудно без її витівок. Мучили сумніви, що інтерес до неї викликали порівняння з сестрою. Хотілося розвіяти їх, але тепер дівчина всіляко уникала його. Щось в ній зачепило його, хоча зазвичай він на жінок подібного типу навіть не звертав уваги, віддаючи перевагу більш жіночним і з формами. Але думки про цю не покидали голови, і спогади про її запах не давав спокою. Змирившись з тим, що вона не бажає більше з ним спілкуватися, перестав шукати зустрічі, думаючи лише про те, як повернутися назад. Але при цьому продовжував приглядати за нею здалеку.

Одного вечора, відпочиваючи біля багаття, він підслухав розмову двох лицарів, що тихо перемовлялися між собою в стороні від решти. До його чуйного слуху долинуло згадка про дівчину, і він загострив свою увагу на їхній розмові.

- Та чого там, - хмикнув задоволено один з лицарів на ім'я Раюр, - після походу вона нікому не буде потрібна.

- І як ти пропонуєш її заманити? - ліниво поцікавився другий - Назар. - Не силою ж потягнеш.

- Можна легко що-небудь придумати, - знизав плечима Раюр. - Мені такі дрібні до смаку. Вони зазвичай ведуться на різні обіцянки або навіть за гроші. Та й тільця у них молоденькі, соковиті.

Він гидко посміхнувся своїм думкам і дружньо стукнув соратника кулаком по плечу.

- Ай, не знаю, - відмахнувся той. - А якщо вирветься і поскаржиться паладину?

- Паладин на той час уже звалить куди подалі, - намагався надати йому впевненості Раюр.

- Дай добратися додому, - невпевнено відповів Назар, - а там подивимося.

Вислуховуючи їх розмову, Таннарі не витримав і, піднявшись зі свого місця, попрямував до них. Почуте викликало у нього шалене обурення. Виникло бажання вмить підскочити до них і знести голови за подібний задум. Незважаючи на різкість в спілкуванні з дівчиною, тільки вона кидалася йому на допомогу в найважчі моменти. Може, сил для цього у неї недостатньо, але саме прагнення допомогти вже викликало повагу. За це він відчував себе в боргу перед дівчиною, тому не дозволить нікому образити її. Помітивши наближення найманця, чоловіки притихли, розглядаючи простір навколо себе. Зустрівшись з його холодним поглядом, вони відвернулися.

- Попереджаю один раз, - звернувся до них Таннарі, підійшовши впритул, - якщо зачепите дівчинку, буде те ж саме, що і з потворами з цитаделі.

- Що? - обурився Раюр, зробивши нерозуміюче обличчя. - Ти хто такий тут погрожувати нам?

- Хто я такий, - загрозливо промовив найманець, нависаючи над ними, - дізнаєшся, якщо посмієш доторкнутися до неї.

- Ага, - посміхнувся бридко Раюр, - мабуть, сам на неї око поклав, ото всю дорогу дбав про неї. Або може, вона вже тобі віддалася? Думаєш, ніхто не помічав, як ви один за одним бігаєте. Так натішився і звалиш, а ми підберемо.

Його слова підняли незрозумілу спалах гніву, і Таннарі з тихим гарчанням схопив лицаря за комір.

- А це не твого курячого розуму справа, - прогарчав він йому в вухо і струсив так, що той відірвався від землі і впав на коліна. - Я двічі не повторюю.

Обдарувавши їх убивчим поглядом, він відійшов назад на своє місце, звідки продовжував стежити за ними. Назар допоміг піднятися соратнику на ноги, в той час, як той лаяв найманця всім відомими лайливими словами.

- Приперся невідомо звідки, - бурчав він, - ще й права качає. Нехай тільки відвалить, дівчисько все одно буде нашою.

- Тобі треба ці проблеми? - осудливо похитав головою Назар.

- Так я з принципу, - озлоблено пирхнув Раюр.

- Дивись, як би тобі цей принцип боком не виліз, - промовив Назар, йдучи.

Таннарі, крадькома стежачи за дівчиною під час шляху, зрозумів наскільки вразлива вона насправді. Так, швидка і спритна, але досить сильний противник міг легко її здолати. І задавався питанням, що тільки змусило її відправитися в такий ризикований похід.